Сьогоднішній ринок комунікацій в Україні – це щось абсолютно нове не лише для українських медійників, але й для закордонних.
В інформаційному полі бушує торнадо з новин і повідомлень і вони лише про одне. Війна засмоктала у себе всі інші теми і більшість комунікаційників навіть не сподіваються, що комусь може бути цікава інформація про щось інше. Адже вони, як і вся країна, самі сидять «нон-стоп» в соцмережах, на новинних сайтах і поглинають кожне слово, кожне повідомлення в надії, що це дасть більше розуміння – коли це все закінчиться, і, головне, чим.
Багато з нас активно включились у цю війну. Хтось застосовує свої знання у групах, хтось індивідуально, хтось залучений до роботи, про яку і розказувати не можна – принаймні зараз.
Але чи цього достатньо? Перший шок минув. Ми змили кров з обличчя, витерли її з очей і тепер можемо роззирнутись і діяти не виключно під адреналіном. Багато разів лунали заклики не випадати з економічної діяльності, продовжувати, за можливості, працювати, крутити колеса економіки і цим допомагати перемогти нашій державі у війні сторіччя. Адже ветерани мають повернутись в країну, яку вони захистили, а не на руїни, які вони відстояли.
В такий час може здатись егоїстичним комунікувати якісь свої, такі «мізерні» на фоні поточної ситуації, події. Але зараз інтереси держави та інтереси бізнесу збігаються як ніколи. Кожна маленька бізнес-перемога, кожне збережене підприємство, збережене робоче місце – це те, що підживить надію і надихне інших.
Зараз українці потребують позитивних новин не лише з воєнного фронту. Маса компаній чи колективів працівників задіяні в допомозі Збройним силам, переселенцям, постраждалим. Така інформація повинна ширитись, про неї повинні знати і бачити, що на перемогу працює вся країна, кожен громадянин, кожна компанія чи ФОП.
Чимало компаній і підприємців вимушено змінили «прописку», вони намагаються будувати бізнес-спільноти на новому місці, кооперуватись, допомагати один-одному порадами, контактами. Такі речі потрібно комунікувати, адже це дозволить швидше перезапуститись чи залучити нових партнерів, а значить – допомогти і регіону, і країні, і людям.
Хтось зумів встояти чи зазнати мінімальних збитків. Це теж цінна інформація – можливо ваш підхід врятує ще одне підприємство. Адже ваш конкурент – сьогодні ваш союзник, бо зараз треба мислити не категоріями різних компаній, а категорією єдиної країни.
Я знаю про випадки, як вітчизняні підприємства постраждали від «дружнього вогню», коли їх «записали» в російський бізнес і їхня репутація постраждала, бо наш український «банхаммер» б’є боляче і безпощадно. Важливо миттєво реагувати на такі свідомі чи несвідомі помилки. Як і важливо виважувати кожне слово. Бо кожна дія, яка комунікується, повинна балансувати між тими, хто засуджує промо бізнесу під час війни, і державою, яка каже: «працюй, бо ресурси вичерпуються».
Я переконана, що час «ще не часу» вже минув. А чекати «вже після перемоги» немає часу. В цьому нам необхідна допомога і журналістів, які розуміють важливість позитивних новин. Разом ми можемо змурувати надійний інформаційний та економічний тил, що працюватиме на нашу спільну перемогу.
