Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.08.2014 16:24

КПК в контексті процесу десепаратизації України

Якщо норми матеріального права передбачають покарання за злочини проти основ національної безпеки, які нещодавно були зроблені більш жорсткими, то норми процесуального права залишають підозрюваним та обвинуваченим лазівки, що дають можливість ухилятися від


Україна є суверенна, незалежна, демократична, унітарна, правова держава . На жаль, ми зіткнулися із реальною загрозою не просто державному ладу, але й територіальній цілісності України, самому існуванню держави Україна. Ця загроза походить ззовні, проте, разом з тим, через зовнішнє замовлення та зовнішній вплив руйнівні процеси відбуваються всередині держави.

Кримінальне законодавство України в частині основ національної безпеки України по суті, не набувало широкого застосування протягом періоду незалежності України через ряд причин, проте питання його застосування постало особливо гостро на даний час через штучне поширення ідей сепаратизму в Україні, що вилилося у силове протистояння в Донецькій та Луганській областях.

Разом з тим підпільну підривну діяльність, спрямовану на порушення територіальної цілісності та національної безпеки України здійснюють різні суб’єкти також в інших областях. Більше того, деякі фізичні й навіть юридичні особи практично не приховують цілей і завдань своєї діяльності, цілком відкрито працюють на підрив національної безпеки України та порушення територіальної цілісності держави. Сюди відноситься як активна пропаганда, так і фінансування сепаратистських рухів на території України, до яких входять, в тому числі, громадяни іноземних держав.

Не менш гостро постає питання підпільної діяльності посадових осіб України, які активно співпрацюють з сепаратистами та розвідувальними й контррозвідувальними органами і посадовими особами іноземної держави , котрі виконують завдання із дестабілізації внутрішньої ситуації в Україн і та дискредитації держави в очах світової громадськості.  

По суті, ряд суб’єктів держави Україна, а також інших держав зараз вчиняють злочини проти основ національної безпеки України, передбачені ст. 109 – 114-1 Кримінального кодексу України. У зв’язку з цим постає питання притягнення цих суб’єктів до кримінальної відповідальності, відповідно до чинного законодавства, а також адекватність санкцій, передбачених цими статтями.

08.04.2014 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» ( Закон від 08.04.2014 № 1183-VII ), яким внесла зміни до ст. ст. 110, 111, 113, 114 КК України, а також доповнила кодекс статтею 114-1 « Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань ». Цей акт передбачає збільшення санкцій, тобто, посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти основ національної безпеки України.

Не менш складним питанням є процесуальна сторона. Якщо норми матеріального права передбачають покарання за злочини проти основ національної безпеки, які нещодавно були зроблені більш жорсткими, то норми процесуального права залишають підозрюваним та обвинуваченим лазівки, що дають можливість ухилятися від процесуальних дій, переховуватися від слідства та продовжувати вчиняти той самий, а також інші злочини.

          Справа в тому, що неодноразово мали місце випадки, коли особи, яких затримували за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, після обрання судом запобіжного заходу, який не передбачав тримання під вартою, переховувалися від слідства та продовжували вчиняти інкриміновані їм правопорушення.

          Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років .

          Наприклад, санкції ч. 1 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність та недоторканість України) і ч. 1 ст. 110-2 (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України)  КК України передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

          Таким чином, суд, обираючи запобіжний захід практично не має підстав обирати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підозрюваних та обвинувачених осіб. Відповідно, для них обираються інші запобіжні заходи, які дозволяють підозрюваним чи обвинуваченим вчиняти незаконні дії з метою уникнення покарання, переховування від правосуддя і продовження вчинення правопорушень. Власне, такі випадки були і вони не поодинокі.

          Запобіжні заходи у вигляді звільнення під заставу, особистого зобов’язання, тощо не забезпечують досягнення мети застосування запобіжного заходу, передбаченої ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, відповідно до п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, такою метою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також запобігання вчиненню інш ого кримінальн ого правопорушення чи продовж ення кримінальн ого правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується особа.

          Враховуючи небезпеку таких злочинів та їх наслідки, які спостерігаються, зокрема, в Донецькій та Луганській областях, можливість для підозрюваних та обвинувачених переховуватися від слідства і продовжувати вчинення правопорушень становлять пряму загрозу не лише суспільним відносинам в сфері національної безпеки й функціонування інститутів державної влади, а й безпеці громадян України, загрожують функціонуванню фінансової системи, інфраструктури, безперебійному здійсненню соціальних виплат тощо. Все це є можливим через те, що такі злочини практично завжди супроводжуються насильством із застосуванням зброї, заподіянням фізичної шкоди та смерті громадянам і нанесенням матеріальної шкоди державі, фізичним та юридичним особам.    

24.07.2014 у Верховній Раді групою народних депутатів було зареєстровано Проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо тримання під вартою осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України) реєстраційний номер 4370а .

Ним пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України, якими зробити більш суворими критерії при обранні запобіжного заходу особам, яким інкримінують вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених передбачених ст. 109-114-1 Кримінального кодексу України .

Одним з питань, які слід врахувати, це те, чи має місце можливе обмеження прав і свобод громадян, адже, відповідно до змін, що пропонуються, фактично пропонується надати суду можливість обирати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не залежно від того, до якого ступеня тяжкості відноситься злочин.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України, н іхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Проте, запропоновані зміни не призведуть до обмеження прав і свобод громадян.

По-перше, норма в запропонованій редакції не є імперативною і відповідає загальному положенню ч. 2 ст. 183 КПК України, яка чітко у виключному порядку регламентує підстави, на яких суд має право (а не зобов’язаний) обрати особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

По-друге, так само не передбачається імператив у питанні встановлення/не встановлення розміру застави у кримінальному провадженні, в якому щодо особи обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, п ідставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, про які зазначалося вище (спроби переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинення інш ого кримінальн ого правопорушення чи продовж ення кримінальн ого правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується особа тощо ) . Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України .

В будь-якому разі, процес десепаратизації, в тому числі, його юридична сторона потребуватиме значних зусиль і часу. Власне, юридична сторона питання зараз набуває важливого значення, оскільки як ніколи необхідною стала правозастосовча практика в даному питанні.


facebooktwitter
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net