Реформа держслужби. Як Уряду виправити свої помилки

Минулого тижня Верховна Рада зробила перший крок до відновлення конкурсного відбору на держслужбу, а також скасування норми про «політичні звільнення» держ службовців (сумнозвісну статтю 87-1).

У першому читанні народні обранці 334-ма голосами підтримали законопроєкт №4531, скоротивши строки внесення правок. Але конституційна більшість сьогодні зовсім не означає, що закон буде легко прийнятий в цілому. Причин для цього декілька, але все по порядку.

Історія питання

Відокремленість професійної служби від політики (політична нейтральність), конкурсний відбір та належні трудові гарантії, прозорі та конкурентні умови оплати праці є визначальними принципами «належного врядування». Саме на них базується підготовлений нами в 2015 році новий Закон України «Про державну службу». Саме на їх впровадження ми залучили безповоротну допомогу ЄС у майже 100 млн євро. І саме ці принципи було зруйновано в 2019-2020 роках тоді ще новою владою шляхом внесення непродуманих змін до цього закону.

Так, через «карантинні конкурси» на державну службу стали потрапляти політичні пристосуванці та зовсім випадкові для неї люди. Більшість з них, не приховуючи, заявляють про свою «тимчасовість». Публікація оголошення про вакансію в п’ятницю, а про обрання переможця в понеділок - типова новина останніх часів. Обіцяючи нашим європейським партнерам, що ця норма матиме виняткове застосування, Уряд вчергове збрехав. Таких «виняткових» випадків вже більше 21 тис., а це 10% всіх службовців.

Не краща ситуація й щодо дотримання трудових гарантій. Під приводом надуманого міфу, що «чиновника неможливо звільнити», державного службовця залишили по факту повністю безправним і залежним від волі керівника. Звільнення день в день, без попереджень і простого пояснення - ще одна сьогоднішня реальність.

Ну, і звичайно, попри наявність схваленої Концепції, оплата праці державних службовців досі непрозора та неконкурентна. В системі суттєві дисбаланси між різними органами влади, центральним та місцевим рівнями. Премія - це радше добра воля керівника, ніж результат оцінювання діяльності.

Не дивно, що за всіх цих умов Уряд галасує, що в країні кадровий голод, а по всім напрямкам іде або відкат назад, або в кращому випадку - тупцювання на місці. Побільшало роботи для правоохоронних органів, тому що замість йти будувати кар’єру - приходять гастролери в пошуках швидких грошей. Професійні люди звільняються, а бажаючих поповнити лави державної служби, стає все менше. Прикро й те, що це відбувається якраз в часи формування нових районних адміністрацій.

Подальша доля законопроекту

Хоча здається політичне рішення щодо закону вже прийняте, до другого читання залишається декілька відкритих питань.

По-перше, влада намагатиметься якомога на довший час відтягнути дату заміщення посад через конкурс. Основним аргументом з їх боку тут є спроможність кадрових комісій провести таку кількість відборів. Надмірне навантаження може вплинути на якість їх роботи, що є цілком логічним.

По-друге, Уряд може захотіти відновити трудові гарантії також і службовцям, призначеним за контрактом або в цей останній період. Це нелогічно і цього допустити не можна.

По-третє, існуватиме спокуса підлаштувати майбутні конкурси під тих людей, хто вже «тимчасово» займає ці посади. Тому вимоги до прозорості та якості роботи кадрових комісій, особливо Комісії вищого корпусу, мають бути посилені.

По-четверте, питання політичних звільнень все ще залишатиметься відкритим. Хоча як зазначено вище, міф, що державного службовця неможливо було звільнити - є суттєво перебільшеним, просто скасувати норму 87-1 буде важко. Справа в тому, що на горизонті новий політичний сезон і питання зміни ТОР-кадрів знову стане на порядку денному. Краще мати чіткий алгоритм, ніж ламати всю логіку закону - як це відбулось восени 2019 року.

Підсумовуючи, треба зазначити, що Закон про державну службу - це не про турбо перемоги, а про інституції. Шукаючи легких рішень, ми можемо зійти зі шляху створення професійного корпусу державної служби. І питання не в тому, що ми втратимо підтримку, у тому числі фінансову, наших європейських партнерів. Проблема в тому, що тотальна некомпетентність та слабкість інституцій є головною претензією до діючого Уряду та причиною того кризового стану, в якому опинилась наша держава.