Про буденність застарілого житлового фонду країни

У світовому рейтингу старіння націй що складається з 195 країн Україна займає 179-е місце, поступаючись не тільки США і ЄС, але і країнам Близького Сходу, а також усім членам БРІКС (Бразилії, Китаю, Індії, Росії та ПАР) і навіть Таджикистану (147 місце), який за багатьма показниками вважається країною з найнижчим рівнем життя із колишніх радянських республік.

Паралельно зі старінням українців, старіє і вітчизняна нерухомість. Більше ніж 73% усього житлового фонду було побудовано у межах 1960-1980 років. Враховую той факт, що в країні не працює жодна програма із реновації та\чи відновлення застарілого житлового фонду, ситуація буде лише погіршуватися. Через відсутність таких дієвих програм майже половина усього житла в Україні не бачила капітального ремонту з дня свого існування.

Основним фактором на ринку нерухомості саме застаріле житло є тією силою, яка стабілізує статистичні ціни на квартири. З плином часу, квартири у будинках, яким понад 40-50 років втрачають у вартості. І лише той фактор, що усі ті «сталінки» та «хрущовки» є малогабаритними, у перерахунку на загальну вартість квартири, квадратний метр ще більш-менш тримається на достойному рівні. Як би це парадоксально не звучало, але вартість одного квадратного метра найдешевшого житла у столиці коштує більше ніж середня зарплата киянина. То ж не дивно, що більшість покупців обирають найдешевший посеред можливих варіантів.

Ігнорування проблеми старіння житлового фонду у державі може спричинити житлову катастрофу у майбутньому. Зрештою, держава має розробити дієві програми реновації застарілого житлового фонду. І ініціатива має йти від місцевих органів самоврядування. Напередодні виборів це важливе питання, яке виборці мають озвучити своїм кандидатам у депутати місцевих органів та майбутнім мерам. Адже від того, що відсутні такі програми страждають мешканці застарілих будинків, а з претензіями вони йдуть до місцевої виконавчої влади, а не до законотворчої.

Для порівняння можна навести два приклади.

Перший – це необхідність відселення, та можливо повного зносу столичного так званого «будинка вбивці» на вул. Мілютенка, який є найнебезпечнішим серед усіх житлових будинків. Розмови про це йдуть вже декілька років, але проблема не вирішується. Як говорять у таких випадках: «Люди бідкаються, влада розводить руками» (с).

Другий – нещодавній вибух газу на Позняках у результаті якого був зруйнований будинок. Що дивно – вже через декілька днів, влада столиці знайшла нові помешкання для постраждалих. То що виходить, якщо аварія, то вирішення проблеми знаходиться миттєво, а якщо катастрофа повзуча, то на неї можна не звертати увагу?

Для того, щоб не допустити катастрофу у майбутньому, місцеві органи влади мають не тільки ініціювати зміни до законів, а й стимулювати створення ОСББ, приватних ЖЕКів, кондомініумів, які одним із своїх завдань мають займатися питаннями капітального ремонту і підвищення енергозбереження ввірених їм будинків. Такі дії мають бути направлені на комфорт та безпеку проживання людей.