Якщо разом, то до кінця! Або чому так важливі консолідовані рішення

Вона захопила світ у свої обійми … і тепер керує нашим життям.  Так про рекламу пише відомий французький письменник Фредерік Бегбедер, автор легендарних «99 франків». Справді, рекламу можна любити чи не любити, дивитися чи ігнорувати. Але факт залишається фактом: вона стала невід’ємною складовою сучасного світу. Ба більше – у період активних соціально-економічних змін зовнішня реклама часто є індикатором, своєрідним «лакмусовим папірцем». За нею легко відслідкувати як морально-етичні цінності та естетичні потреби населення, так і бізнес-клімат країни загалом…

Коли Ви подорожуєте Європою, то, певно, помічаєте, що в більшості випадків там завжди креативна реклама із цікавим сюжетом, сучасними конструкціями та інноваційними технологіями. Чому цього досі немає в Україні?

Ні, тут йдеться не про відсутність креативу і слідування моді. Як би це не сухо звучало, але перша (і головна) причина – «зарегульоване» і водночас неврегульоване нормативне поле. Так, нині існує колізія між дозвільним законом, законом про рекламу та типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими Кабміном. Існує ще безліч норм і правил, ухвалених іще за часів, коли єдиним рекламоносієм був щит, а ми лише починали користуватися мобільними телефонами. Усі ці документи не кореспондуються між собою і створюють умови ручного керування для кожного спеціаліста, який тим чи іншим боком дотичний до погодження під час видачі дозволу.

Парадокс, але у 16-й статті Закону "Про рекламу" відсутні основні норми того, яким чином має бути розміщена зовнішня реклама: немає і переліку документів, які необхідно подати розповсюджувачу, і чітких підстав відмови у видачі дозволу, і терміну дії дозволу тощо. Як наслідок – кожне місто починає прописувати власний порядок. Зазвичай він настільки різниться, що в одному населеному пункті потрібно для отримання дозволу подати три документи, а в іншому – десять. Тому нормативно прописані всі(!) процедури на рівні закону – це позитив для бізнесу, для мешканців міст і для органів влади, які хочуть працювати в межах закону, а не шукають механізмів, як одним дозволяти, а іншим  – забороняти.

Реформа  зовнішньої реклами у Києві, яка зараз активно проходить, являє собою, мабуть, той приклад «публічного договору», коли, консолідувавши зусилля та досягнувши консенсусу, і влада міста, й оператори, і громадськість відповідально ставляться до взятих на себе зобов’язань та серйозно налаштовані на успішний результат. Це приклад того, як кожна сторона, чимось поступившись, розуміє, що вона це робить заради спільного блага.

Від дати ухвалення схеми розміщення зовнішньої реклами минуло майже півроку. Тоді пролунала гучна цифра – 75%. Гучна, та не голослівна. Цей відсоток дорівнював різниці площі рекламних площин, яка існувала до затвердження нових Правил, та тієї, що буде після стопроцентного впровадження схеми та впорядкування реклами на фасадах будівель.  Думаю, не треба пояснювати, що це значить для бізнесу, коли за кожним оператором стоять десятки робочих місць, коли конструкції коштують близько 5-15 тисяч доларів, а період їх окупності становить 7-15 років… Не треба пояснювати, що це значить і для громади міста, яка деякий час перебуватиме в ролі «вимушеного глядача» монтажу і демонтажу конструкцій, порушення та відновлення благоустрою. А що це значить для влади міста? Насамперед це виклик усталеним «традиціям» розв'язання питань, це перевірка профільних служб на якість роботи та оперативність. Хоча… Це, мабуть, виклик для кожного… Та той темп, якого набрала реформа, говорить сам за себе: ті, хто йде в одній «упряжці», йтимуть швидше тих, хто йде врізнобій! І тут треба віддати належне як операторам, що інвестують в нове рекламне обличчя міста і виконують зобов’язання з демонтажу, так і владі, зокрема профільному заступнику голови та Управлінню з питань реклами, яке добросовісно виконує свій «шмат» роботи. Зараз слово – за службами міста, які мають погодити документи. Від них залежить, як швидко будуть реалізовані нові Правила, а старі конструкції замінять на нові та сучасні. Сподіваємося на те, що принцип «папір має вилежатися» не стане на заваді втілення реформи в життя.

Так, ми вже маємо гарний Хрещатик, упорядковані перехрестя на Володимирському узвозі, на Парковій і Петрівській алеях, Дніпровський узвіз, вулицю Басейну, бульвар Тараса Шевченка та частину Лесі Українки. Починають змінюватися сквери і площі, на кшталт скверу Чорновола-Січових Стрільців. Буквально за два тижні оператори, учасники Асоціації зовнішньої реклами самостійно демонтували всі рекламні щити (а це близько 500 кв. м.) із клумб Дарницької площі Києва. І хоча термін дії дозволів був різний (зокрема, до кінця листопада 2019 року), вони свідомо йшли на поступки заради якнайшвидшого перевтілення та осучаснення нашої столиці. 

Фото: Управління з питань реклами КМДА

Як кажуть, великі сили народжуються там, де з'являються великі цілі. Будемо сподіватися, що так і буде. А життя покаже, хто в цьому ланцюзі – найслабша ланка…