Економічний патріотизм – це не просто про "підтримай українське"

Наприкінці лютого Президент Зеленський анонсував політику економічного патріотизму з боку держави. Це має проявлятися у додаткових стимулах для українського виробництва в період війни, цільових програмах підтримки для цілих галузей. Зниження податкової ставки для ФОПів, державна допомога в релокації підприємств із зони військових дій у більш безпечні регіони країни  – це також серйозні і дієві елементи економічного патріотизму держави. Але чи це односторонній рух держави в бік бізнесу, чи все ж таки реверсний? 

Зрозуміло, що Президент України  не перший політик у світі, який застосував термін «економічного патріотизму». Він відомий ще з часів Адама Сміта. У 20 століття найбільше його використовували у політичній риториці та економічних політиках саме в США. Наприкінці 1980-х про економічний патріотизм говорили як про політику, яка «формує сильний середній клас». Вже наприкінці 1990-х в США  під терміном «економічний патріотизм» розуміли  стимулювання споживчого патріотизму: "купуй американські продукти" та "захищай робочі місця в Америці, а не за кордоном". Саме останній варіант економічного патріотизму  «купуй своє та у своїх» - залишився найбільш сталим в останні роки і часто почав звучати у публічній риториці в багатьох країнах.

Однак тут виникає ключове запитання. В який саме момент ідея  про «економічний патріотизм» здатна перетворитися із політичних заяв в дійсність? 

Відповідь на це питання дає економічна психологія. Економічний патріотизм ЗАВЖДИ відображає ступінь співвідношення інтересів особи і держави. Тільки за умови їх повного збігу виникає ефект реального патріотизму. І саме воєнний період – це період,  коли патріотизм проявляється максимально з обох сторін. Тому під час війни  правдивість намірів досягає найвищого ступеня. 

Що маємо в Україні з боку держави? За два із зайвим місяця в економічній політиці зроблено більше дієвих кроків, чим за останні роки. Сотні підприємств відновлюють роботу і держава цьому сприяє. За державною програмою релокації з місць бойових дій переміщено 400 підприємств, понад 200 з яких вже працюють.Частина підприємств сьогодні отримала достатньо великі державні оборонні замовлення. Понад 150 тисяч ФОПів вирішили перейти на нову систему оподаткування (2% з обороту),   яку запропонувала влада і зробила абсолютно вірний крок. І справжнім проривом з боку держави буде – нарешті спрощення процесу відшкодування ПДВ. Це надто важливо для підприємств для поповнення оборотних коштів. При цьому обов’язковою умовою повернення ПДВ має бути спрямування цих грошей винятково в оборотний капітал, а не виведення їх з країни.

І до  речі  важливим є саме фактор  «україноцентристського варіанту» бізнесу, як основної умови для його державної підтримки. По цьому шляху йде польська економічна політика. В цій країні одного лише факту, що та чи інша компанія є польською, не достатньо для державної підтримки. Щоб привернути увагу та підтримку влади, фірмі потрібно відповідати двом критеріям: сплачувати податки у Польщі та ділитися прибутком. Йдеться про те, щоб накопичення капіталу відбувалося у Польщі, щоб не вивозити гроші за кордон, а інвестувати усередині країни. Щоб отримати підтримку влади, польському підприємцю треба продемонструвати, що він – доброчесний  роботодавець, який надає робочі місця. 

Що маємо в України з боку  самого бізнесу?  Волонтерство, намагання зберегти попри все робочі місця, виконання оборонних замовлень – все це ознаки економічного патріотизму. Але також важливо зберегти його і у післявоєнний період. Добросовісна сплата податків, мінімізація сірих зарплатних схем, відсутність намагання вивести гроші через офшори – все це і є справжній економічний патріотизм бізнесу післявоєнного періоду. 

Отже, без взаємного економічного патріотизму держави і бізнесу – післявоєнній економіці просто не відновитися і тим більше не набрати темпів. Навіть якщо її заллють дешевими іноземними грошима. 

Тож в якій економічній реальності будемо жити – залежить не тільки від закордонних донорів. А перш за все від кожного з нас.