Квітами до тебе проросту

Оця мила й чарівна пані, друзі, — моя дружина Ольга Іванівна. А подана світлина одна з найсвіжіших, котру вона зробила перед нинішнім груднем, коли її підвищили по службі і зажадали освіжити сайт їхньої кафедри. Рівно рік тому, після десятка літ перебування на пенсії поспіль зі мною, вона одного дня заявила, що йде на роботу. При чому в нову для себе сферу діяльності — у вищу школу.

Вона, либонь, гадає що я не знаю, чому Ольга Іванівна покинула домашній затишок і опинилася на одній з кафедр київського відомого Національного університету. Я ж тоді якраз засів за написання нового художнього твору. Ми зі своїми пенсіями поживаємо не багато, але достойно і скромно. Можна було б і не летіти щоднини на восьму ранку, ще до початку занять уже бути на робочому місці. Але в нашій сім’ї, як вона зрозуміла, очікувався первісток по другій десятці творів після того, як я з 2003 року я став серйозно займатися краснописьменством, після виходу у світ книги ’’Босоніж по битому шклу’’. Моя половинка добре знає, що публікація твору це завжди мітла по домашніх коморах і всіх гаманцях, які будь-де маємо. Бо всі, хто так чи інакше причетний до публікації нового трактату так і заглядають в руки, вважаючи, що ось зараз цей пан письменних розщедриться і розкорениться з калиток. А за спиною ні гривни, бо ж живемо біднувато, але чесно, виключно на пенсії. Спасибі за це Державі!

Ось моя Ольга, схоже на те, й подалася на підробіток. Слава Богу, хоч справа їй виявилася до душі. Вона на новій службі аж начебто розцвіла, помолоділа. Бігає на службу з радістю, як у молоді роки!

А вчора, якраз на Миколая, я завершив нарешті написання свого нового роману, який озаглавлений ’’КВІТАМИ ДО ТЕБЕ ПРОРОСТУ’’. І маю зараз усім публічно сказати, що його присвячую своїй милій і чарівній дружині Ользі Іванівні Горобець, з якою ми в парі вже без малого 33 роки. За старання, бажання допомогти мені у творчості, у видані книг.

Що таке написати роман?

Це створити на папері зі слів і символів, літературних та логічних образів, знаків цілу нову ще не існуючу цивілізацію. Заселити її людьми, які були б у всьому подібні до нас. Наситити їхнє уявне життя конфліктами і радощами, навчити публічно мислити відповідно до реалій, в які вони потрапляють. Закохати читачів в одних і подати в осоружній упаковці інших. Для чіткішого вибору читачами своїх героїв. Щоб усе було на папері точно так, як у наших містах і селах, як буває у сім’ях і серед одиноких людей. Навчити своїх героїв сміятись і плакати. Мріяти, мріяти, перш-на-перш.

Як мені видається, я зі своїм завданням справився. Позаяк мій роман розлігся на 224 сторінки поки що шрифту поліграфічного зразка Роман, кегль 14. Це означає, що й стільки стор. буде і в реальній паперовій книжці. У творі декілька сюжетних ліній. Дії моїх ’’Квітів…’’ розгортаються одразу в кількох часових вимірах, за різних епох. Найдавніше — в пору румунської окупації періоду Другої світової війни в так званій Трансністрії. Це край поміж Дністром і Південним Бугом. Сказати б, рідна моя сторона. До речі, найменш вивчена істориками, практично ніким з письменників не описана. Друге місце дії — радянські дні. Тут мої герої мешкають і в подільському Наддністров’ї, і в Києві, і в Москві. Нарешті третій поясовий континент — наші дні.

Я намагався твір створити таким, щоб читач, зачепившись чтивом роману, не міг від нього відірватися до останньої сторінки. Наситив мову автора, зображувані сцени такими, щоб ви їх начебто бачили. Зело (дуже) хотілося мені подати його, як кіносценарій.

Читаючи твір, думаю, ви зрозумієте, чому його первинною назвою була ось ця: ‘’’Рейсом із Рабата, або Монастирська праля’’. І чому все перелилося в нинішнє благородне назвисько ’’Квітами до тебе проросту’’.