В останній по-літньому спекотний вересневий день в Іваничах на вславленій Волині, довговічному до недавнього районному центрі, а тепер просто сонливому чистенькому містечку скромно, невигадливо відзначали 60-річний ювілей Олександру Віталійовичу Обштиру, керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю ’’Старий Порицьк’’, того, що поїть молоком добру частину України. Високоякісні сири і молочна продукція якого через торговельну мережу ‘’Сільпо’’ знайома чи не всім регіонам держави. Маючи міжнародний сертифікат «Органік стандарт», «Старий Порицьк» експортує свою гречку, льон, сири до Швейцарії та Нідерландів. Усе це дає можливість постійно нарощувати авторитет української сільської марки, збільшувати валютні надходження до України і рідного господарства, котре постійно розширює, удосконалює виробництво.
Якби шукати витоки цього заздрісного господарського порядку, вміння планувати майбутнє, будувати перспективу, то ми неодмінно прийдемо до початків нинішніх успіхів саме в родинній побудові добропорядних хазяїв Обштирів. Це колись Віталій Іванович Обштир залетів сюди із рідної Вінниччини, з села Тропова — романтичного сільця з-поміж Могилева-Подільська і Шаргорода, і став волинянином назавжди. І головною піснею його, своєрідним родинним гімном став славень самодіяльного композитора Йосипа Кривенького: ’’Волинь моя’’, де є такі знамениті і неперевершені слова:
’’Де ще знайти таку красу?
Неначе причарована…
Волинь моя,
Краса моя,
Земля моя
Сонячна…’’
Згадуючи майбутнє, відомий колишній Іваничівський голова колгоспу, якому вже під дев’яносто мудрих літ, казав у тісному родинному колі, що все вийшло у нього так, як він і загадував колись: першим буде хлопчик, назвати його маємо — Сашком. І треба неодмінно щоб ступав він батьківською стежиною. Любив поле, худобу, щоб кохався в луках і озерах, вмів дати лад на пасіці. А там уже в нього, як вийде. Все подібно і справді попервах велося, аж до закінчення школи. А перед вступом до вузу враз замарив хлопчина військовою службу. А сам же ж тихий, сумирний, не галасливий. М’який, і на худобину не прикрикне, не те, що на людину. Що за командир без окрику?! Кохався в білих рукавичках на вихід, замість краватки під бороду одягав подеколи піжонистий метелик а-ля-Єсєнін. Так імпозантно все виглядало – будьмо-знайомі: Сашко Обштир власною персоною! А документи для вступу несподівано відвіз до Львівського лісотехнічного інституту.
<p "="">Вітання волинському ювіляру Міністра хліба, сала й ковбаси Миколи Сольського...
—Я подумав, — продовжував розповідь Віталій Іванович, — що поле, що ліс — вважайте одне й те саме. Якщо йому так хочеться, нехай плекає молоді діброви, теж свята і потрібна людям справа! Головне, щоб не йшов старшим на риття окопів…
А закінчив син інститут, батько потурбувався, щоб пішов на службу лісову десь у рідних краях. Куди там. Олександр у відповідь сказав: ''Я хочу тільки туди, куди потраплю за розприділенням. Туди, де потрібніший…''
<p "="">Керівник ТзОВ "Старий Порицьк" Олександр Обштир.
Більш затребуваним для нього виявився Краснопільський держлісгосп Сумської області. Ось там і ’’відкалатав’’, буцімто колишню військову повинність, Олександр Обштир — від найнижчого поста — до головного лісничого держлісгоспу – 25 літ!
А це відповідальним за всі без винятку 555 квадратних кілометрів лісових дібров підприємства. І все, щоб чітко за планом було: що вирізав згідно з начерком річних вирубок – того ж року вдвоє більші по можливості території маєш засадити молодняком перспективних порід. І ніяких зривів допустити не можна.
—Чомусь запам’ятався, — розповідає Олександр Віталійович Обштир, — із моїх лісовий буднів один приїзд високого київського начальства. Прибув до нас у держлісгосп голова Державного лісового господарства України Віктор Олександрович Червоний, галузь очолював з 2006 по 2009 рік. Затуляло моє начальство йому очі, як могло. А він керівник битий, і каже:
—А покажіть мені, де у вашому Білому домі розміщається головний лісничий? На якому поверсі міститься його робочий кабінет? Ясно — на першому. А на другому, поруч із кабінетом директора, хто у вас засідає? Зрозуміло, головний інженер. І він завжди директора заміщає? Еге ж, він, і — завжди. У головного інженера у підпорядкуванні лише сорок водіїв, сорок механізаторів. А головний лісничий відповідає за сотні тисяч гектарів лісових насаджень, за порядок у лісі, на вирубках, на заготівлях посадкового матеріалу.
<p "="">Старійшина роду Обштирів на Волині, 86-літній Віталій Іванович Обштир і його майже 85-літня пані Надія Михайлівна...
—Спустився керівник галузі до мене, — мовить Олександр Віталійович — і каже: збирай своє все паперове господарство. Перебираєшся в кабінет головного інженера, від нині і назавжди. Щоб до директора міг, якщо треба, то й кулаком у стінку достукатись. Від нині ти перший заступник директора лісгоспзагу. І по ділу керуй…
<div "="">Тим часом молодший брат пана Олександра Валентин Обштир, випускник Тернопільського економічного вишу вже готував проект власного родинного бізнесу. Хоча й усе в нього, мотористого, активного, пробивного, буцім-то вдавалося на щаблях влади, в економічній фаховій роботі, насамперед у банківській справі, де він опинився. Відтак, доріс до заступника голови правління Укргазбанку. Але йому, непосидючому, невгамовному хотілося більшого — насамперед економічної свободи в роботі. Потрудитися, як кажуть, не з принуки, а на, сказати б, ''власних творчих хлібах''. І як не ладнав, не верстав Валентин Віталійович проект нового підприємства, яке замислив, усе в нього виходило, що ключову ланку тут має очолити старший брат Олександр. Уже досвідчений, умілий керівник та наставник. Навіть не зважаючи на те, що він уже добре прижився на Сумщині, в краю казкових краснопільських богатирів з-понад річки Сироватки. А його сім’я там уже, не секрет, обросла житлом і друзями. Дружина Людмила Василівна працювала головою райспоживспілки. Їй люди також всяко довіряли і поважали. Двоє хлопців закінчували школу. Не так то й легко було, хоча й начебто і в рідні краї повернутися, покинувши там усе, роками нажите. Поїхати на голе місце, залишивши на Сумщині насамперед добру славу, довір’я людей, авторитет, престиж… Чого й за великі гроші не купиш…
Селяни здали свої паї Обштирам, як добропорядним синам Віталія Івановича, фактично під авторитет батька, колишнього знаного хазяїна. Оскільки він був у краї завзятим і вправним головою колгоспу, затим тривалий час працював заступником голови райвиконкому. Нарешті вважався знаменитим директором Іваничівського консервного заводу, який гримів виробничими здобутками на всю область.
І люди не помилилися, бо сини В.І. Обштира пішли значно далі. На 950 гектарах паїв селян селища Старий Порицьк вони організували виробництво органічної продукції без застосування хімічного обробітку землі. Виробляють пшеницю, гречку, льон, овес. Обладнали сучасний молочний комплекс на 700 голів ВРК, з яких пів тисячі — високоудійні корови, золоте надбання господарства. У яких середньоденний надій цілорічно складає 15-16 літрів молока. Скотарство забезпечене автоматизованим, виробництва США, доїльним комплексом. Поруч із сучасною фермою виріс сироварний цей. Його очолив син Олександра Віталійовича — випускник Національного університету харчових технологій Андрій Обштир.
Якщо хтось хоче побачити, що таке крупне родинне підприємство сучасного типу в дії, неодмінно треба їхати до Старого Порицька на Волині, знайомитись з братами Валентином та Олександром Обштирами, їхніми дітьми – Андрієм та Мариною. Марина Валентинівна Обштир, до речі, це дочка Валентина Віталійовича. Вона веде міжнародний супровід роботи ТзВО «Старий Порицьк», позаяк є економістом-міжнародником за фахом, а підприємство має сертифікат «Органік стандарт». Воно значну частину врожаю своїх польових культур, сиру відправляє на реалізацію до Швеції та Нідерландів.
У родині Обштирів добре знали, що святкувати і ювілеї нині не можна. Просто грішно, коли така біда обсіла державу, людей. Коли в громади чорними воронами прилітають похоронки. Але тут теж не можна було, щоб не вшанувати цю дату. Розумієте, старший син Обштирів відзначає 60 років, при живих батьках. Рідко подібне зустрінеш. Віталію Івановичу уже всі 86, Надії Михайлівні ось-ось виповниться 85. Було сказано чітко: торжеств не буде. Але хто бажає із рідних, можуть приїхати сфотографуватися з фундаторами родини Обштирів на Волині. Адже в дідуся та бабусі троє синів та дочка, дванадцять онуків і двоє правнуків. Цю дату оминути просто не можна… З фотографуванням на пам’ять…
А тут іще нагодилася одна чимала оказія потиснути правицю старшому сину Обштирів — Міністр аграрної політики і продовольства України Микола Сольський прислав Олександру Обштиру вітальну телеграму з ювілеєм, бажаючи добра і щастя на довгі роки життя, при міцному здоров’ї. Це справжнє визнання заслуг, Олександре Віталійовичу! (Фото внизу).
Керівник ТзОВ "Старий Порицьк" Олександр Обштир.