Високе щастя перемоги

Не обходь нас стороною

Буває ж таке, коли начебто все проти нас: і м’яч не тримається ніг футболістів, і по зеленому газону вони рухаються, як із зв’язаними ногами, і все, як на замовлення вдається на полю лише нашим суперникам, і голи чомусь летять тільки в наші ворота… За таких ось обставин, коли фортуна явно відвертається від нашої сторони, я навчився не ображатися ні на кого. Просто вимикати трансляцію футбольного матчу. Щось перед сном почитати… І зовсім не думати про футбол…

Але ж інтерес до результату поєдинку все одно живе в мені. Я обов’язково проснуся серед ночі. Потемки нащупаю на столі телефон, загляну до укр.нету.

Ось і нині таке було. Я спересердя послав далеко таку гру, де нічого у нашої збірної не виходить, а подумати лишень, якась Північна Македонія, де мешкає лише 2,1 млн осіб, насправді маленький, жалюгідний уламочок колишньої Югославії, територія котрої складає тільки 25 тисяч кв. км, а в нас їх аж 603 тисячі (!). Я покинув трансляцію матчу, коли позаду було вже понад шістдесят хвилин грища і рахунок мертво стояв на болючій для мене позначці 2:0… Хіба ж можна витримати подібне?

Проснувся, коли була майже третя година ночі. Я, мабуть, на хвильку задумався, взявши до рук телефона, чи відкривати результат. Бо коли там, у далекому Скоп’є повний розгром, то я вже до ранку, або не засну, або це буде, щось таке, наче замість подушки у мене під головою з’явиться… їжак.

Зблиснуло світло. І першим рядком у повідомленні інформаційного агентства рядок про перемогу! Та невже це реально, можливо? Еге ж, припустимо, пані й панове, зовсім таки правдоподібно, друзі мої хороші, навіть любі, якщо почати уперто боротися за перемогу…

Я дуже хочу, щоб подібне ощасливило нас і на полі бою у війні з ворогами нашої славної України!

Слава Україні!