Якщо ви зустріните, друзі, на котрійсь із український доріг витвір унікального тюнінґового мистецтва на японській ‘’Хонді’’, нікому не вірте, що то мчить учасник високорангового міжнародного змагання, хоч власник двоколісного вітрогона вам може сказати й таке. Він молодий, баламутний, ще й трішки задавака. А машина його розцяцькована так, що її можна сприйняти за експериментальний місяцехід. Просто в Україні війна і кращі з кращих людей, майстрів ‘’золоті руки’’, як мій родич, старший лейтенант ТРО Володя Варгалюк із Мукачева (Закарпаття) опинився з автоматом у руках на бойовій позиції в окопах. У ролі командира бойової чоти. Неподалік лінії зіткнення з ворожими силами. Далі він розповідає сам:
-- Недавно робили заміну подушки двигуна у нашій взводному авто. Поїхали до сусіднього містечка. Там побачив у гаражі, як молоді чубаті хлопчаки ладили свої мотоцикли - ''Хонду'' і ''Кавасакі''. Шпаклювали, фарбували. Начищали їм боки. Пригледівся до всього того й кажу їм:
- Без наклейок вони якісь сліпі, ваші нехай і дорогі машини. Майже нікудишні. Вони й їздять, мабуть, так, як ліниві мухи літають…
Парубійки ніяково чухають потилиці, невпевнено переминаються на ногах і кисло погоджуються:
-- Це, на жаль, правда... Тільки ж що ми можемо вдіяти за наших кустарних умов? Класний тюнінґ нам недоступний… А як би хотілося… Щоб аж дівчата поприсідали від захоплення...
- Що ж, - кажу гаражним молодикам, - давайте я покажу вам, як вирішуються такі питання навіть за фронтових умов. Моя послуга коштуватиме взагалі безцінь -- 500 грн за комплект наклейок, котрі доведеться замовити... Все решта – мій братерський подарунок вам…
Так тепер воно все чудово виглядає...
-- Та не може бути! – хлопаки у відповідь, аж роти від здивування пороззявляли. – Зробіть, будь ласка, ми вас розцілуємо…
Я сфоткав один з мотоконей, зняв усі необхідні фізичні розміри боковин мотоцикла, ті дані відправив по Інтернету своєму колезі, котрий і далі працює в установі, де трудився і я в Закарпатті до призову на військову службу. Колега, гарний майстер, справжній віртуоз, у нас на роботі все вирізав, підігнав за необхідними параметрами з допомогою плотера і надіслав поштою. Зізнаюся, у мене за тією цивільною роботою такий неймовірний свербіж у руках з’явився, словами не передати! Я так скучив за подібними клопотами, аж душа і серце розхвилювалися...
Приїхав сьогодні з окопів до моїх нових знайомих, поклеїв один з мотоциклів наклейками -- красуню ''Хонду'', прикраси на ''Кавасакі'' ще не готові. Чувак, над чиєю машиною ми клопотали, від захвату стрибав і… плакав. Великими і крупними сльозами. Я такого ніколи не бачив… Такий здоровань і ридає, як мале дитя...
Чесно кажучи, я й сам від того серцебиття, як кажуть, молодики -- протащився. Отримав гроші ще й кілька пляшок пива їм поставив. За те, що довірилися мені, людині з автоматом на плечах. Нехай красуються наші діти на шикарних мотоциклах…
Як же ж хочеться після року ‘’фронтової роботи’’ вчити ''Хонди'' красиво літати, ви не повірите. Їй-право!..
