Самогубці під реактором, а що ж мовчить світ?

Не можу ніяк збагнути ситуацію, коли під прицілом варварів опинився найбільший в Європі атомний об’єкт – Запорізька атомна станція, і нікому в світі до того немає діла. Ну, щось прокашляв московський посіпака, так званий ген. секретар ООН Антоніу Ґутерреша, хто ж його знає та слухає. Вошивий прогулянковий песик на рулетці путлєра. Він навіть не зміг сказати, що Запорізька АЕС, цей об’єкт підвищеної небезпеки знаходиться на території Незалежної України, що його вже котрий місяць атакують московські терористи, взявши в заручники практичну всю планету. Таке щось промимрив, начебто, це Україна, яка захищає свою територію від загарбників, має вивести з-під Енергодара невідомо куди свої війська. А про орків – ні слова. Буцмто нападають… марсіани. Боїться, напевне, що рашисти вкоротять йому корупційну пайку.

Дві доби тому, в Нью-Йорку, на засіданні Ради Безпеки ООН обговорювалося питання світової загрози атомного вибуху в наслідок загрозливих каверз і фортелей кремлівських бойовиків, які прицільно обстрілюють (додуматись же треба до чого!!) ядерні установки АЕС.

Ну, малювалося, принаймні, мені, ось наша українська делегація там, на кворумі Ради Безпеки ООН, дасть прикурити московитам. Уміло приверне увагу світової спільноти до загрози життю всьому живому на землі. Затремтять усі від почутого та побаченого.

І що ж?

Прочитав учора ввечері виступ на засіданні Ради Безпеки ООН представника України в цій світовій міжнародній структурі пана Кислиці… Даруйте, але просто таки банальна верблюжа жвачка. Що виступав чиновник, що ні. Не зачіпає ні серце, ні душу. Не лякає, не тривожить. Якісь аж надто рядові слова вжиті. Наяву - плоска, тривіальна, заяложена говорильня. Без вогню і накалу пристрасті. Дивуюся, як же ж можна гарячу, болючу тему так манірно звести у десяток хвилин нанівець.

Відклав те читання на ранок. Думаю, можливо, в мене настрій не той.

А вночі заснути неможливо. Пригадав гарячу пору Чорнобиля. Як українці, та й представники інших національностей без вибору йшли голіруч виносити ядерне паливо лопатами з даху станції. Як мій великий приятель, міністр вугільної промисловості України Віктор Іванович Полтавець, сформувавши загін відчайдушних шахтарів і метробудівців вдень і вночі пробивався під розрушений четвертий атомний блок АЕС, щоб в найкоротший строк обладнати під його основою бетонну подушку: лиш би не допустити проникнення реактивних рідин до водоносних слоїв ґрунту. І ті люди врятували планету!

Читайте такжеКачественные институции и прозрачные процедуры – залог Восстановления Украины"Рекрутинг продолжается и сейчас". Интервью с HR-директором L'Oréal УкраинаКуда пойдут деньги от повышения тарифа на электроэнергию для населения

Фото Запорізької АЕС нинішніх днів, себто, в окупації віднайдено в Інтернеті: ДЯКУЮ ЩИРО АВТОРУ!

Чому ж сьогодні настільки здичавів, змілів світ? Що йому все по*ую… Невже немає світових лідерів, котрі б сформували міжнародний санітарний загін, який би вичистив гниль з планети? Проблема стосується сотні мільйонів людських життів. Якщо зійшов з глузду карлик, то ми ж усі ще свідомі життя і ядерної небезпеки… Де ви Герої нинішнього Часу?

А ще, на жаль, вкрай слабо працюють українські пропагандисти, дипломати, насамперед. Приклад тому, бляклий, на учнівську трійку виступ нашого посла на засіданні Ради Безпеки ООН. Він не створив тривоги у світі, що через дії терористів на Запоріжжі світ скотився до смертельної ядерної небезпеки.

За моїм приватним висновком, дай Бог, щоб я помилявся, МЗС України, сказати б, явно прошляпило використати високу світову трибуну Ради Безпеки ООН для блага демілітаризації зони Запорізької АЕС, під тиском світової спільноти вгамувати терористів, які влаштовують стрільбище довкруги капсули з атомним реактором. Відбулися тривіальною балаканиною, яка ні на кого не подіяла. Хоча хто, як не зранена радіонуклідами Україна, мал б нагадати світові наслідки трагедії Чорнобильської АЕС, коли від променевої радіації загинуло сотні тисяч учасників ліквідації аварії на атомній станції, і нині фактично щоденно гинуть сміливці, які голіруч кинулися рятувати ситуацію в квітні 1986-го. Не вміємо навіть переповісти про те, що пережили так, аби взяло за душу…

 

Пан Кислиця мав би розказати світовій громадськості, що очікує на Європу і світ в разі  ядерного вибуху на Запоріжжі, які використовувати людям ложки, щоб смачніше хлептати стронцій та інші радіонукліди, і цього було б досить. Не зуміли, на жаль, гречно припросити громадськість до терористичного узвару…

Панове, дипломати! Не вмієте писати публіцистичні тексти під запальні промови, звертайся по допомогу до українських письменників. Війна проти орків зобов’язує всіх бути в одному ярмі! Нам потрібні на міжнародних трибунах такі виступи, щоб тремтіла земля під ворогами! Відбування номера нікому не потрібне!