Перш, ніж вирішувати Кремлівські забаганки по нашому Східному Донбасу
Тут дорогий Леонід Макарович Кравчук знову вибився на найвищу бантину влади. Так давно і наполегливо він цього хотів, бідняга. Вважайте, що всі 26 років, після провальних для нього президентських перегонів 1994-го, геть стікав соками, неборака, після того, як його «кишнули» з найвищого трону. І чим займався? А ганебно задравши штани, бігав то за Суркісами, то за Медведчуком, як колись у молодості за комсомолом. В останні роки від нього було тільки чутно виразне публічне скигління: «Мала пенсія у мене, як у першого президента України…» Якби я особисто мав більшу державну підтримку, а ніж на хліб та молоко, їй-право, носив би йому милостиві передачі.
Думаю, що нинішня його ситуація з новою диспозицією на ділянці московсько-російської війни може добряче поправити становище з персональною калиткою елітного державного пенсіонера. Тільки чомусь мені здається, що пан Кравчук з першої своєї пісні на новому посту вдарився, як москалі кажуть, «нє в ту стєпь». Маю на увазі насамперед його якесь дивакувате інтерв’ю, чи точніше сказати б, - геть невмотивований виступ у шоу «60 хвилин» кремлівського пропагандистського каналу «Россия 1». Либонь, із радощів, що йому дали можливість в волю поплескати язиком на таку величезну аудиторію, наш почесний дідусь договорився до того, що зопалу став запрошувати всіх лугандоно-донецьких бойовиків до себе в гості, у Київ. Мовляв, приїжджайте, там ми про все домовимось.
Буцімто, він щось вирішує за нового свого статусу переговорника від укрів у Мінську. Це, по-перше. По-друге, чи не забув, бува, Леонід Макарович, що він знаходиться не на іменинах кума, а в студії ворожого телебачення, яке щогодини і щохвилини проповідує ненависть до українців і нашої держави, що в результаті здійснення ворожої агітаційної діяльності ми позбулися, втратили тисячі наших вояків, лише минулого липня – вісім відважних оборонців пішли за світи.
По-третє, дідусю: ви з ким хочете сідати за один стіл у нашій столиці? З головорізами? Вони цими днями вогнем своїх бойовиків не допускали евакуації з «сірої» зони пораненого сержанта Ярослава Журавля, аж поки він у страшенних муках там не помер. Після цього по-бандитськи викрали його тіло і вирізали з нього всі кістки, які були посічені мінами. Цим намагалися приховати те, що українець загинув від поранення осколками вибухового пристрою, які заборонено використовувати міжнародними конвенціями.
Добродію, Макаровичу! Ви хочете з такими чаювати? Так знайте, що вони, це ті люди, котрі брешуть при кожному кроці. Ось із ними й цього разу було домовлено, що українська сторона забере ледве живого морського піхотинця Ярослава Журавля, а тільки сунулася наша евакуаційна бригада під смт Зайцеве, як було застрелено ще одного нашого вояка. Вогонь вели нелюди. Ви таких, Леоніде Макаровичу, називаєте братським народом?
Вам такі до вподоби гості з Донбасу? З кремлівськими замашками брехливого Путлєра. А чи не краще, коли ви особисто проїдете в ОРДЛО, якщо пашать губи для поцілунків з терористами. Так вам веселіше буде, дорогий Леоніде Макаровичу.
А якщо чесно, то не в той бік ви подаєте «цоб – цебе», пане представник на переговорній групі! Позаяк нині ситуація на російсько-українській карті докорінно змінилася. Зараз не те політичне становище Росії, яке ще місяць було. І ці разючі зміни треба негайно використовувати. Що я маю на увазі?
Уже шість років великий бандитський кормчий забиває Україні цвяхи. Мовляв, міняйте Конституцію, вписуйте особливим статусом у неї загарбані (російськими ж, звісно, хоч це РФ ніяк не визнається) бойовиками частини Донецької та Луганської областей. Гаразд. З своєї позиції керівника переговорної делегації України в Мінську ви ж, напевне, пане Кравчук, можете заявити, що Україна обов’язково прислухається до порад Кремля, але вчинить так тільки тоді, коли Російська Федерація ПОЧУЄ ПОТУЖНИЙ КЛИЧ СВОГО ХАБАРОВСЬКОГО КРАЮ, котрий на весь світ ось уже 24 доби (!) поспіль заявляє десятками тисяч голосів, що він вимагає припинити диктат Москви. Дати політичну, фінансову, економічну свободу регіону. Все гучніше там лунають заклики: «Путіна геть!» І цей могутній клич уже розноситься більшістю країв мордору…
Ми ж до цього додаємо і свої вимоги: СВОБОДУ ЗЕЛЕНОМУ КЛИНУ! Який сто років тому був освоєний на Далекому Сході переважно українцями. Славні прадіди нашої нації оживляли пустинні Приамур’я, Хабаровський край, створювали українські поселення на майже двох мільйонах гектарів незаселених земель дикої Росії. Українців у тих краях було значно більше, ніж росіян, корейців, китайців. Злочинна ленінсько-сталінська політика, задуха тюрми народів СРСР зрусачили сотні тисяч наших людей. Це їх потомки нині виступили єдиним фронтом за припинення диктату Москви над їхнім вільним Хабаровським краєм. І ми підтримуємо волю українців, які не можуть жити в ярмі колоніального диктату.
Гарячі лозунги нинішнього Зеленого Клину.
Ми вимагаємо створення на Далекому Сході Республіки Зелений Клин на правах широкої автономії. Головне, з правам «вето» на зовнішню політику Російської Федерації.
У зв’язку із цим, пропонується внести відповідні поправки в Конституцію РФ. У точній відповідності, як Кремль уже сьомий рік вимагає цього від України щодо нашого Східного Донбасу.
Проснувся генетичний код київського Майдану в свідомості українців Зеленого Клину
На початку двадцятих років минулого століття, в Українському Зеленому Клині діяли наші національні школи, технікуми, інститути. Від державних чиновників суворо вимагалося використовувати в своїй практиці українську мову на рівні з російською. Але сталіністи, подібно до середньовічних варварів, випалили цей постулат життя країни розпеченим металом. Зважаючи на подібне дикунство, яке, до речі, залишилося не покараним, вимагаємо нині в Автономній Республіці Зелений Клин РФ впровадити українську, як другу державну мову.
Думаю, що з позиції цих абсолютно законних вимог і треба нині провадити всі зустрічі на тристоронньому рівні у Мінську. Якщо Росії це не підходить, то нехай вона про таке офіційно заявить. Одне слово, панове росіяни, якщо ви хочете нас навчити будувати свою правову державу, то покажіть самі приклад цієї роботи з українцями, котрі мешкають у ваших далеких від Москви краях. Тому, що не тільки ви дорожите людьми, які спілкуються російською по всьому світу, але й ми понад усе цінуємо народні пагони нашої нації, де б вона не проросла.
Не повчаю вас, Леоніде Макаровичу, а підказую, якби потрібно, мабуть, протистояти агресору.
