9 липня моєму синові виповнилося 44. Дві циферки у повторі, а який крутий зміст!
Коли мені було стільки, я вже три роки кермував найпотужнішою газетою в Україні. Хоча в нього досягнення не нижчі. Це ж, мабуть, вельми відповідально, якби висловитись по простонародному, - бути головним іхтіологом України. Себто, контролювати за всім живим і плаваючим у водоймах держави.
Коли Тарасові виповнилося сім літ і мав він вирушати до першого класу, мене призначили власкором газети «Сільські вісті» по групі Західних областей України з центром куща у Хмельницькому.
Ступнями міряв час 1981-ий рік. У тамтешньому обкомі партії мене запевнили, що за днів десять-дванадцять виділять квартиру-корпункт, а ось про всі новини з цього приводу належить регулярно справлятися у помічника першого секретаря обкому партії.
Це був чоловік у літах. Коли я вперше навідався до його, він якраз отримав чергову партію посилок із видавництв СРСР. У кімнаті гостро пахло свіжими книгами. Була така спеціальна розсилка, усе, що видавалося з новинок художньої літератури, його надсилали на особисте ім’я першого секретаря обкому. Малося, мабуть, на увазі, що кожен подібний вождь і правитель регіону мав ідейно та просвітницьки зростати і розвиватися. Але той що знаходився на троні у Хмельницькому, як мені видалося, давно нічим духовним не возвеличувався, книг до рук, либонь, і не брав, ось його помічник і жирував на тому - формував собі багатющу домашню бібліотеку. Цим і похвалився. Як же ж тоді йому заздрив я за те інтелектуальне багатство!
Слово за слово, і зізнався я йому, що завтра день народження у мого сина, майбутнього школяра.
-А ви знаєте, - мовив він, - як я вітаю своїх рідних? Вранці йду до кіоску і закупляю по кожній газеті саме цього дня виходу їх. Складаю до великого конверта, запаковую, заклеюю, підписую і дарую на пам'ять винуватцеві торжества, або ж сам закладаю на зберігання, як у вашому випадку, коли малий іще винуватець торжества… Можливо, це й смішно з боку виглядає, бо дарують тепер усім різні коштовності, кришталі, дорогі краватки, годинники і тому подібне. Але уявіть пройде сорок, п’ятдесят літ. Ваш син розкриє той конверт перед своїми онуками і перегляне, чим жив Хмельницький, Україна, Союз 9 липня 1981-го, 85-го, 2000-ого року, дай нам Боже здоров’я жити й тоді. Зазирнути до того, які проблеми розв’язували люди, що їх тривожило, над чим вони кепкували, на що загадували… Одне слово, буде про що розповісти, нагадати перед рідними. Казати б, зберігається жива пам'ять газетним рядком… Навіки…
Мені ця ідея надзвичайно сподобалася і наступного року я поспішив до кіоска періодики, заклав на зберігання такий 9-липневий пакет видань.
На жаль, я людина не вельми скрупульозна, казати б, мало організована, постійно у русі, одначе все одно років із шість-сім усе-таки вів цю інформаційно-бібліографічну хронологію періодичних видань червоного листка родинного календаря. Але зачастили переїзди з одного міста в інше, з одного помешкання столиці до іншого. Під час тих переміщень архіви потроху губилися. Нині з сумом можу сповістити: не знаю, куди й поділися ті мої пакетні закладки. Чи добре це, чи погано – не знаю. Але, якби нині потрібно було б закласти такий "пом'яник-роковик", щоб там могло "лягти" до архівного відзначення, адже поважних газет в Україні й немає. Невже б я міг купити на зберігання рашомовні "Сегодня" чи "Вести"? Оце, скажу вам, віха з історії життя України. Мені вони, їі-право, бридкі. Такі й до рук не беру...
Добре, що збереглися окремі світлини, які розповідають, як ми колись росли, набиралися поспіль із сином сили, розуму і вміння.
Імениннику- кріпкого здоров'я і виховання потомства!
*** НА ФОТО: Ми у старому столичному саду на Гарматній - другий рік уже кияни, 1983 рік; Тарас студент.
