Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
09.08.2017 21:09

Незабутня фотосесія в сауні для газети

Історія давньої світлини.

          Цей знімок я давно розшукував у своїх домашніх архівах з колишньої журналістської роботи, і ось нарешті трапився до рук. Хвилинка, і він уже оцифрований сучасним фотоапаратом, готовий з’явитися у світ. Хоч би у Фейсбуці, чи Інтернет-блозі

         Мабуть, у році 1989-му, а то й у дев’яностому, коли я трудився в газеті «Правда України», справи службові завели мене поспіль із нашим редакційним фотокором Петром Приходьком у Дубно Рівненської області. На тамтешній масло- чи сирзавод, гарне тоді підприємство. Ходили ми цехами, розмовляли з робітниками і фахівцями. Петро блимав своїм апаратом. Дівчата верескливо відмахувалися…

         Нарешті привели нас до гарної зали. Переступили поріг, а там біло застиланий стіл, а на ньому привабні свіженькі молочні продукти, а поміж них і м’ясні вироби, салати, ще гарячий хліб з сусіднього підприємства.

         -Хлопці! – каже директор. – Ви ж, напевне, з учорашнього дня голодні. Адже той Київ… Бути на такому смачному підприємстві, як наше, і не підкріпитись – просто гріх…

         З рукава його білого халата щось підозріло забулькало в гранчасті стакани. І далі пішла розмова про підприємство, про те, як воно розширюється, впорядковується. Керівник каже:

         -А оце нещодавно ввели в дію нову лазню…

         -І вона працює нині? – швидко знайшовся з запитанням наш фотомайстер.

         -Працює, - відповідає директор. –Тільки попаритись вам нині не вдасться, у нашій сауні, так би сказати, якраз жіночий день. Ось закінчилася зміна, хто бажає з дівчат, йдуть у сауну. Там душ, є басейн…

         Петро вскакує з-за столу, мерщій вхоплює свої сумки, штатив. Звертається до головного інженера:

         -Покажите, куди пройти?

         Коли за ними зачиняються двері, директор мовить:

         -І що він у сауні може сфотографувати? Та ще й у нас, на Заході України? Це ж не десь у безсоромному Криму, чи в богохульній, безбожній Одесі…

         -Ой не поспішайте, - відповідаю. – Ви не знаєте нашого Петра Олексійовича, він будь-кого вмовити вміє. У чоловіка просто таки дар до цього Він як задумає певну композицію відзняти, не відступиться від цього…

         -Не вірю, щоб наші дівчата перед ним голими стояли чи лежали, - зациклився на своєму директор підприємства. – Б’юся з вами на заклад – п’ять пляшок коньяку, що він повернеться ні з чим…

         Що мені було робити, адже я знаю характер Приходька. Сміливо подаю руку. Хтось там розбиває наше парі. А через кілька хвилин повертається головний інженер, який проводив до сауни фотокора.

         -Ну, як там? Як? Буде знімок?

         Інженер стенає плечима.

         -Переконувати він уміє… Бо я думав, що наші дівчата поженуть нас звідти шваброю, а він так мило й лагідно підійшов, так улесливо все розстелив, що вони вигнали тільки… мене. Боюсь, що таки вмовить фотографуватися голяком…

         -Не вірю, - роздратовано підскакував на стільці директор… Безсоромні. Я їм пофотографуюся… Безсоромні

nhgfd

         Одне слово, пані й панове, до столиці ми повернулися з п’ятьма пляшками коньяку і зі знімками з сауни. Але ж «Правда України» на той час була головним партійним друкованим органом республіки, постали питання: як «вламати» на публікацію «саунної крамоли» редактора, щоб дозволив поставити світлину в номер. Андрій Зоненко був ще тим парійним чинодралом! Редактором районної газети в донецькій Дружківці його призначили з посади інструктора міському партії, бо знав на зубок статут КПРС, як казали. І він настільки вірно служив тодішнім ідеалам, що досить швидко доріс до керівника головного видання УРСР.

         -Знаєш, - казав він мені колись, - я не журналіст. Я поставлений сюди чітко виконувати лінію партію в газеті. І я це вмію робити…

         Але надворі вже були більш-менш демократичні часи. Окремі газети таке собі дозволяли після дрімучих часів партійних кастрацій…

         -Ви хочете, щоб мене завтра на політбюро викликали, з роботи звільнили? – запитував мене і Приходька роздратований редактор. Нервово вимірював кроками кабінет узад-уперед…

         -Так це ж дуже людяно буде виглядати, - переконував його П. Приходько. – Сан Санич красивий текст туди написав. Почитайте… Підприємство краще в області. А тут якраз почалася передплата на газети та журнали. Будьте певні число наших читачів у Дубному точно виросте…

         Зоненко спересердя виставив нас за двері. Знову гукнув з цієї ж проблеми за днів два-три.

         -Ви мені лиш правду скажіть: тут є ваші дівки? – Йому вже було за шістедясят…

         Ми попадали зі сміху під стіл…

         -Майте на увазі, - заявив Андрій Тимофійович, - якщо Кравчук мене «розплете» за цю публікацію, я вас обох також звільню з роботи…

         ***  

          РС. Я публікую ці історію з фотознімком і для тих, хто був зображений на світлині Петра Приходька. Милі й чарівні, паняночки, отакими ви без одягу були більш як чверть століття тому. Покажіться своїм дітям й онукам…

А ще було б цікаво знати, що сталося в житті з цими людьми за минулі десятиліття...          

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net