Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.04.2017 09:31

Блискавиці з громами в електричці

Чому моє життя має залежати від усяких пройдисвітів і невмотивованих екстрималів?

Учора довелося побувати на «творчих хлібах» усільській Україні: навіть деревину посадити вдалося. «Антонівку»! Щоб колисьзамочити у бочечці крупних, соковитих, білобоких яблук, або ж додати кислинкиплоду до борщу. Теплінь, як улітку. Сонця – справжній океан. Бруньки на дервах,здається, на очах тріскаються. Коли ж під вечір із Києва повідомили: «А у насдощ!»

Грозовий фронт випало зустріти у Фастові. Тут на моємумаршруті доводиться робити пересадку на інший електропоїзд, і чекати до йоговідправки замало не пів години. Ось на цей, так би скзати, «перепочинок», інакотилася звідкілясь страшенна суха гроза. Дощу не було, а ось блискавиці (наголий ліс, як кажуть, що зовсім таки, за народними прикметами) розпанахувалинебо і так з небес било громом, так било, що здається ще один удар і від поїздазалишаться лише тріски.

У шестимісному купе електропоїзда, якраз навпротимене, під вікном, розмістилася жіночка з числа тих, що, либонь, тількивибралася з села на столичні побиті асфальти, але всіма своїми проблемамиперебувала ще на якомусь задрипаному кутку Пердинівки, і за десяток хвилин,яких ми провели  пспіль із нею, занеповний метр один від одного, вона ще не припиняла розмов по телефону.Тарабанила й тарабанила. Була схода на мавпу, котра щойно стрибнула з пальми, інемогла намилуватися іграшкою-гаджетом. Я як міг відганяв від себе примітивізмтих бесід про «стірку», про те, що тривають пошуки нової квартири, і про щенезораний город, не посіяну моркву й петрушку. Але спробуй це не почути, якщопро подібне мовиться просто перед твоїм носом.

Але нехай би вже, я загалом людина невибаглива, навітьвряди-годи полюбляю почути збоку чужу говірку, діалекти, навіть словесніпокручі, якщо це вже не занадто вульгарно звучить.

Але тут, як уже сказав вище, на наш електроешелонмовби почався грозовий наліт небесних бомбардувальників. Блискавки раз-по-развисвітлювали крейдяні від перляку обличчя людей поїзда. Здавалося, що пасажири навітьвуха попритискали до голів. І тільки моя візаві байдуже щебетала, не звертаючинайменшої уваги на те, що вагон аж ніби розколювався над нами.

Я не витерпів і сказав доволі вимогливо:

-Не розмовляйте в грозу по телефону. Ми можемо всіпостраждати…

Сусідка тільки глянула на мене, і продовжила свійнапіввеселий монолог з кимсь далеким. За тим швиденько набрала новий номер.Удар грому був такої сили, що, здається, аж здригнувся весь вагон. Вікно, підяким ми сиділи, осяяв такий новий спалах, що від тої матовості хотілосязаховатися під пасажирські сидіння. Услід небо знову буквально розкололося.

-Припиніть ваші розмови в таку жахливу грозу, це можепогано закінчитися…

Цього разу баришня і не глянула на мене. Бесідапродовжувалася все у тому ж режимі.

Я ще тричі, більш-менш голосно, аби чули всі попросивмавпу з телефоном припинити наше життя у грозу перетворювати на гру у лотерею:попаде чи не попаде у нас стріла з небесної громовиці?

Реакції знову ніякої, хоче вже всі довкруги напруженоспостергіали, як я зрозумів, за тим, що ж буде далі. Мабуть, і з острахом засвоє життя. Думаю, вони неодноразово читали повідомлення про те, чимзакінчувалися подібні ігрища з неконтрольованими небесними електророзрядами,які доволі влучно б ` ють по подразниках електронного поля. Коли ж велика любителька поп****ти устрахтіливу грозу по телефону знову побігла по клавішах свого смартфона,набираючи наступного абонента, бо удар грому щойно роз ` єднав  її попереднє сполучення, я, як мені потімздалося, помимо своєї волі простягнув руку і збив сенсорний набір на їїсмартфоні. Провівши рукою по клавішах. Можливо, й не правомірно учинивши,одначе іншого виходу зупини цю жахливу гру з силами пророди я не міг.

При цьому я доволі голосно сказав:

-Якщо хочете дочасно на цвинтар, то вийдіть на перон,чи бодай у тамбур, де нікого немає, і викликайте собі смерть персонально. А осьмоїм життям у такий  безглуздий спосіб розпоряджатисяне потрібно. Чого ви заховалися поміж людей і випробуєте рівень своїх гріхів?

Баришня, як заверещить:

-Ви чому мені не дозволяєте розмовляти по телефону? Вихто такий? Ви чого мене б ` єте по руках?

У сусідньому купе на ноги зірвався плешивий чоловічоку якихось старорежимних круглих скельцях-окулярах, просто таки страшенно схожийна одного нардепа, котрий полюбляє у новорічну ніч постріляти з пістолета поживих мішеннях, влучаючи при цьому у ноги своїм виборцям. Я, їй-право, першоїмиті справді подумав, що це він, відомий герой багатьох інтержаб: таке ж огиднепом`яте обличчя. Пасажир буквально заволав у бік мавпи з гаджетом, і мене:

-А ви стрибніть на нього, надавайте йому по морді: ятут же прибіжу вам на допомогу. Ти поглянь лишень, він б ` є незнайому жінку. Щоза мужчина такий? Простягай руки до своєї дружини, поки вона тебе не зупинить…

Я не промовчав.

-Справа тут не в джентель м ентстві, чиантиджентельментсві. Смертельному грозовому розряду буквально все одно, хтоздійснює виклик у грозу, точково притягує його – малохольний чоловік чи дебільнажінка з мобільним телефоном. Він б`є не розбираючись.  І запам`ятайте: якщо моєму життю будезагрожувати небезпека, то я не подивлюсь на те, яка сволота – в спідниці чи вштанях викликатиме мені смерть по сусідству. Тому, що я знаю випадок, коли одинподібний і також хитро зроблений, розпатякуючи у страшну грозу по телефону наозері, казав: «Я ж глава обласної державної адміністрації, я ж лідер відомоїпартійної сили в Україні, хіба мене може грім убити? Мені можна ігнорувати всіправила…» Де він нині? Давно у могилі…

Через вагон, біля протилежноговікна сивий чоловік весь цей час також молився в телефонну трубку, а зачувшишкандаль, швиденько сховав гаджет до кишені. Одначе не поминув мені голоснозауважити:

-Електрички мають грозовийзахист, і якщо грім битиме по телефону, у відповідь на виклик абонента, то вінударить у мачти…

 -Еге ж, саме так, тільки дивіться, аби не обсипалисявід того ваші вуха, - відповів я йому. – А якщо грозовий захист не спрацює? Вищо не знаєте рівня справності нашої техніки?

Мої запитання повисли у повітрі…

Півтори години їзди до Києвасупроводжувалися суцільною тишею у вагоні. Одначе на душі було неймовірногидко. Наче вимастився, даруйте, в солідол…

Усі троє моїх запеклих ворогів звагону приміської електрички вийшли на Караваєвих дачах, я ж  поїхав до центрального вокзалу. Думаю, от ужеж помили чуба мені вчора  ввечері  любителі пограти з долею у піддавки. Але ж,сподіваюся, всім добре відомо: і хороше, і погане чиниться до певногочасу.

Щоправда, найбільше мене вразилоте, що ні одна паскуда у вагоні не стала на захист мене. Адеж, якщо по великомурахунку, я захищав усім їм життя.

Невже їм усім хотілося так по-дурномувмерти поруч з прицуцуватою бабою, яка в своїх за сорок, либонь, тільки-тількишукає себе по чужих кутках у Києві…

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net