Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
17.03.2017 16:14

Кий, Щек, Хорів, Либідь, це все прізвиська, а які ж їхні імена?

Письменник Микола Рябий підкував… козу, і водночас відповів на ці питання в своїй історичній повісті «Правиця, або Чорна долина»

Для тих, хто любить нашу минувшину, передовсім, кохається в дрімучій, корчастій козаччині є вельми приємна новина: щойно вийшла друком у Вінниці, у видавництві «Нілан – ЛТД», чепурненька книжечка знаменитого українського письменника-історика Миколи Рябого «Правиця, або Чорна долина». За жанром – Історична повість. Тут, вам скажу, браття й сестри українці, дорогий наш автор сповна відвів душу, походив степами ковильними за кримськими ханами, турецькими султанами, нашими ліво- і правобережними гетьманами, польськими крулями, московськими безчесними царями. До тонкощів з’ясовував, хто з полковників був за «польську Україну», а хто за об’єднану незалежну Україну. Бо, як стверджував великий український історик та філософ Дмитро Донцов, біля колиски кожного великого народу завше стояв якийсь "небезпечний вар'ят". «Вар `ят» у значені - божевільний, розумово обмежена людина; людина, яка своїми словами чи поведінкою викликає подив, шокує інших.

Сторінки твору Миколи Рябого малюють нам козаччину у всій її привабності і силі, як дівочі коси розчісують та ув’язнюють в чарівні сплетіння національно-патріотичного походження. Називають хто кому брат, а кому сват. Тут дуже просто розібратися хто з полковників куди свої полки водив, хто за ким з Дорошенків гетьманом був, про котрого котру з пісень співали, як і щодо Підков. На кого покладався і кому довіряв Богдан Хмельницький. Як зрадив його кримський хан Іслам-Герей під час берестейської битви з гоноровими поляками. На кого покладався гетьман Петро Сагайдачний, який оголосив священний похід війська Низового Запорізького проти московії, як поділив на рейтменти, цебто, загони, свої бойові дружини.

Читаєш книгу і повсякчас складається таке невідступне враження, що автор начебто публічно шукає вождя у козацькій старшині, здатного збудувати козацьку річ посполиту (себто, козацьку народну республіку). І, звичайно ж, знаходить його в образі Богдана Хмельницького – керівника повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло в загальну, очолювану козацтвом визвольну війну проти Речі Посполитої. Першого з козацьких ватажків, кому було надано титул гетьмана України. Людину, яка з усіх сил намагалася розбудувати незалежну і правову українську державу.

«Правиця…» М. Рябого це аналіз військових, державних уроків Богдана Хмельницького. Розбір польотів його піхоти і кінноти під Жовтими Водами, Корсунем, уроків Зборівського миру, вересневої угоди, підписаної у Білій Церкві, в результаті якої, на жаль, польська шляхта поверталася до українських маєтків, селяни «випищики», себто, козаки, виписані з реєстру, змушені були одягати на себе ярмо панщини.

Автор немовби проводить рефрен через весь свій трактат, що багатовічна історія визвольних змагань вчить українців: не можна заспокоюватись на одній перемозі. Світ складний і жорстокий, а стара слава нову любить. Це означає, що порох завжди потрібно тримати сухим.

Книга зіткана з багатьох тонких і проникливих розповідей, які розкривають читачеві дивовижний світ правіку. Скажімо, автор полемізує з істориками з приводу того, хто ж насправді були фундаторами Києва.

«…Як звали засновника Києва? – запитує Микола Рябий. – Йому начепили прізвисько Кий, бо носив цю палицю, яко знак найвищої влади, влади над братами Щеком, Хоривом і сестрою Либідь, влади над усім полянським племенем… Як мали його звати? .. Історики називають імена трьох князів Чех, Лях і Рус… Від них пішли чехи, ляхи, руси… Могли називати Кия Русланом, або Всеволодом, або Мирославом, або Предславом… Одне слово, якось по-слов’янськи, бо християнських імен на зразок Іван, Василь, Петро, у нас ще не було, вони появились після того, як Русь вихрестилася…

Так само й Києві брати й сестра відомі нам не за іменами, а за прозвиськами – Щек, Хорив, Либідь…»

Автор припускає, що Щека прозвали так тому, що йому все було мало: ще, ще, ще. «Це не хлоп’я, а якийсь Щек…» А той котрий став Хориєм, мабуть, часто хорів.

Щоправда, найбільше мене подивувало і посмішило те, що Микола Олександрович припустив: сестру лебідку трьох поіменованих вище братів – величаво-граційну в рухах, швидше за все звали… Людмилою.

Припущу, що це, мабуть, тому, що саме так звуть єдину, любиму дочку автора, теж, до речі, письменницю..

Відтак, пан Рябий пропонує, що засновників Києва треба нарешті «назвати людськими іменами: Кия – Всеволодом, Щека – Микитою, як ото Кожум’яку, Хорива – Микулою, як отого селянського сина-орача, а їхню сестру – Людмилою…»

У мене тут зовсім інша версія. Щодо останньої пропозиції пана Рябого. Я вважаю, що сестру трьох Київських братів звали інакше – ЛЕОКАДІЄЮ. Ім’я походить від грецького «леукос» - світла, біла, блискуча. Як усе життя українців… Тобто, на виду.

Багатьох українських дослідників історії дратує те, що поляк Мартин Бельський в своїй «Хроніці польській», яку, до речі, студіюють в Національному університеті «Острозька академія», виводить слово «козак» із слова «коза». Пан Рябий цілком погоджується з цим твердженням, заявляючи, що: «козак – такий самий моторний, легкий, спритний, прудкий, неабиякий стрибун, що не знає завад, перешкод, невибагливий, довірливий, добрий, загальний улюбленець, а коли й треба, то «роги» наставить, не дозволить наплювати собі в кашу, пограти на носі, за вуха посмикати, постоїть за себе і все товариство».

Ще письменник на виправдання приводить гарну українську пісеньку про козу:

Де коза ходить, там жито родить,

Де коза стопою, там жито копою,

Де коза рогом, там жито стогом…

Нарешті, відомо, що стародавні греки залишили нам переказ про те, що коза випоїла своїм молоком Перуна, бога вогню, блискавки, грому, покровителя воїнів. У подяку за те, що коза виплекала Перуна, всевишній Бог Сварог навчав перших скитів підковувати кізок, аби вони не поранили ратичок, по гострому камінню стрибаючи. Коли про когось казали – подався козакувати, то це означало – подався козу підкувати… Козячими ковалями, себто називали тих, хто був, казати б, майстром на всі руки, умів і хату поставити, і шаблю викувати, і човна видовбати з вербової чи липової колоди… В цьому переконаний письменник Микола Рябий. Так написано в його новій книзі «Правиця, або Чорна Долина».

І останнє щодо нової книги – не за суттю, а порядком викладу. Книга має цілий ряд чудових репродукцій українського героїчного козацького ряду. Тут як живі постають: легендарний засновник Запорізької Січі  князь Дмитро Вишнивецький-Байда, народні полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Остап Гоголь, генеральний обозний Іван Чернота, гетьман Богдан Хмельницький, хоробрий гетьманич Тиміш Хмельниченко, його дружина домна (пані) Розанда, донька молдавського господаря Василя Лупола, київський митрополит Петро Могила. Знайшлося місце і показати читачам короля Володислава Четвертого Вазу, польського короля Яна Другого Казимира.

Одначе найбільше радів письменник тому, що на обкладинку книжки вдалося розшукати нову версію зображення Івана Сірка, легендарного кошового отамана Запорізької Січі і всього війська запорізького, який у боях здобув 65 перемог, і про якого в книзі розповів Микола Рябий. Картина молодої київської художниці Наталі Павлусенко прикрашає обкладинку книги.   

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]