Дика невдячність хохляцька

  Останній день зими у наших ворогів-сусідів пройшов під знаком примітного трусу-обшуку в помешканні відомої правозахисниці Зої Свєтової. Ця скромна москвичка надзвичайно багато зробила і робить для пошуку українців у Росії. Це вона знайшла у тюрмах рашівського Кавказу і Клиха, і Кольченка. Вона підняла на ноги українську і світову громадськість, фактично змусивши зайнятися наших дипломатів справою захисту 73-літнього ув’язненого і безпричинно звинуваченого начебто в шпигунстві полтавчанина   Юрія Солошенка – колишнього директора військового заводу. Його фактично кинули українські дипломати напризволяще, після арешту пана Солошенка ФСБ у білокам ` яній, не бажаючи займатися його справою. Зоя Свєтова підняла довкруги беззахисного старика такий шум, що в нашому МЗС змушені були і провідати в Лєфортовському ізоляторі Юрія Даниловича, і помимо волі взятися за його справу, і що головне – доволі швидко визволити його з рашівського полону. Пригадуєте, як набирав собі балів завдяки зустрічі зі звільненим Ю. Солошенком Петро Порошенко: обнімав, руки тиснув, довгі промови виголошував. Ми, мовляв, нікого не кидаємо…

А насправді було б потрібно дякувати за все якраз правозахисниці-москвичці Зої Свєтовій. Вона на весь світ заявила, що генконсул України пан Борисенко взагалі не займається справою звільнення Ю. Солошенка, і  тільки після цього українські дипломати заметелилися, а потім і нагороди, напевне ж, отримали, главі держави імідж підправили.

Зоя Свєтова відома російська журналістка. Виросла в сім’ї знаних радянських дисидентів.  Її дід – відомий історик Фелікс Фрідлянд, був першим деканом історичного факультету Московського держуніверситету, замучений чекістами 1937-го. Тому вся родині відтоді в правозахисному русі. Пані Зоя найбільш відома на цій ниві. Хоча серйозно журналістикою нині займаються її троє дітей – Тихін, Пилип і Тимофій Дзядко.

Ліберальна преса Московії підняла шум з приводу того, що десять слідчих ФСБ упродовж десяти годин 28.02.2017 р. проводили «шмон» в помешканні відомої правозахисниці. Мені дивно, що в Україні на ці події жодного мурашиного писку. А мали б, мабуть, обізватися, щось заявити з цього приводу наші дипломати, та й ті, кому вона багато допомогла своєю активною діяльністю, мабуть, також. Насамперед, либонь, одна нині велика політична діячка, котра не перестає стверджувати, що вона не проти стати главою української держави. Адже чи не найчастіше, хто відвідував її в московській в’язниці це була якраз журналістка і правозахисниця Зоя Свєтова. Саме від неї я чимало дізнався про дивний полон так званої української льотчиці, готуючи до виходу в світ свою публіцистичну книгу «Свічка на вітрі», котра нещодавно завоювала диплом і медаль Міжнародної літературної премії в галузі літератури і публіцистики імені Уласа Самчука (вручена 21.02.2017 р.).

Можу припустити, що українській «бранці» та її московських «гнобителям» не все могло, приміром, сподобатись з того, про що повідомляла після цих відвідувань пані Свєтова. Якось, до прикладу, вона розповіла, що наша полонянка утримується одна на цілому поверсі СІЗО, і фактично в її розпорядженні є душ, чотири кімнати. Крім того, в приміщенні проводиться освіжаючий ремонт. 

Шкода, коли ми не цінуємо того, що в Росії є люди, котрі щиро і від душі допомагають Україні, її громадянам, котрі потрапили в біду. Не підтримуємо їх бодай морально, коли їм не просто.

Відсутність доброчинності – ознака моральної нерозвиненості наших громадян. Шкода, що доводиться говорити про таке.