Через 38 літ поневірянь книжковими ринками, виданнями-перевиданнями, сатиричний літературний герой Олега Чорногуза повертається на свою малу батьківщину. Статуєю на залізничному вокзалі...
Невеличке селище, колись було єврейським містечком, мало свою синагогу, тепер іудеїв, здається, тут немає жодного, а всього населення близько восьми тисяч громадян. Було навіть райцентром у давнину. Одначе вся слава поселення тримається на залізниці. Бо Вапнярка це своєрідний транспортний водорозділ України. Якщо їхати з Києва чи Львова, то за Вапняркою, вважайте, вже починається… Одеса. Власне, Одеська залізниця. А якщо прямувати у протилежному напрямі – то за Вапняркою також починаються володіння Південно-Західної чугунки. На горизонті видніються вже Жмеринка, Вінниця, Київ, або ж Львів і сам Чоп. Ще можна звідси податися до Могилева-Подільського і далі в Молдову. Або ж без пересадки до самої Христинівки дістатися.
Але, коли чесно, то найбільше прославив Вапнярку… Євграф Сідалковський . Дехто пише: Єв-Граф Сідалковський, і правильно робить. Бо таким він насправді є – людина з непомірними амбіціями, і примітивними здібностями, чоловік з незавершеною вищою освітою (змінював один факультет на інший, і залишився без жодного в документі). Гарячий любитель дівчат і високобортних фраз. Саме кухонний граф за польотом мислі, баламут за вдачею, нікчема за конкретикою дій. Власник винятково гарного почерку. Пристосуванець , міщанин.
Він увірвався в життя українців, а потім і далі подався мандрувати світами, 1979 року, коли у світ вийшов перший український сатиричний роман Олега Чорногуза «Аристократ» із Вапнярки». Одразу півмільйонним накладом. Ось тоді з сторінок сатиричної Одісеї в життя ступив образ тогочасного рафінованого конформіста. Цікаво, що книжку я придбав якраз саме у кіоску «Союздруку» на станції Вапнярка. Продавцем працювала там вельми вродлива синьоока краля. Мені ж на вокзалі доводилося бувати чи не кожного тижня. Мене тоді якраз забрали з районної газети до обласної «Вінницької правди». Призначили власкором по чотирьох південних районах області – Тульчинському, Томашпільському, Крижопільському і Піщанському. В який би із них я не діставався, то їхати потрібно було саме через Вапнярку. Ось і робив я там зупинки, купляючи в кіоску свіжі газети, а то і книги. Просто знічев’я милуючись свіжою і барвистою баришнею…
Того разу я лишень наблизився до кіоску, моя симпатія весело зблиснула назустріч синіми своїми озерцями, і залопотіла:
-А я для вас дуже цікаву книжицю приберегла. Ось погляньте…
Я взяв до рук. Це справді було моє перше знайомство з романом, хоча захоплюючі відгуки про сатиричну вдачу нового твору пана Чорногуза вже читав.
-А він, що справді з Вапнярки? – вирвалося у мене.
-Сідалковський? – уточнила дівчина.
-Звичайно ж, - кажу.
-До моєї мами навіть залицявся…
-Ого! Тоді треба придбати обов’язково. Хто знає, можливо, Ви його позашлюбна донька...
-Еге ж, почитайте - виясните, - по-змовницьки підморгнула мені дівчина, відраховуючи мені здачу.
Так ось, Єв-Граф Сідалковський, повідомлю вам цікаву новину, повертається до своєї рідної Вапнярки. Після 38 років поневірянь книжковими світами. В образі скульптури, пам’ятного знаку. Його хочуть встановити на привокзальній площі. І навіть відкрити в травневу пору нинішнього року. Можливо, на його парасольці з`явиться промовистий напис: "Європа, це лівіше від Вапнярки..." Ось ще один яскравий орієнтир для відомого селища.
Автор проекту скульптор і письменник із Могилева-Подільського Микола Крижанівський. Його ідею сприйняв і підтримав голова селища Олександр Горенюк.
Обидва напористі і завзяті. Поставили собі за мету – одягти графа Сідалковського лише в бронзу й мідь. Тепер мають велику мороку, де б розжитися на цінний метал, позаяк пора пам`ятникопадів уже завершилася, бронзу й мідь перекупники в основному спродали. Можливо, хтось із вас, друзі, знає де розжитися на подібне добро, підкажіть людям, бо часу в них уже обмаль: означений травень не за горами...
Ось таким, швидше за все, і з’явиться пан «аристократ» на привокзальній площі Вапнярки. Гордиться цим найбільше письменник Олег Федорович Чорногуз. Його герої не в’януть, перероджуються в нові зримі образи і повераються до рідних пенатів...
П.С.
Я особисто засумнівався в тому, що статую конче треба "ваяти" з дорого металу. Вона може недовго простояти навіть і під охороною поліції: все-одно вкрадуть. Час такий...
Є у мене знайомий, котрий має дорогий і розумний цех, оснащений сучасною зарубіжною технікою, який з граніту виточить-вилиже таку скульптуру, що ніякий майстр з ним не зрівняється. Просто закладається портретне зображення, і комп`юте все сам чудово виконає.
Мені кажуть: ні, все-таки буде бронзово-мідний. Єв-Граф Сідалковський заслужив того. От тільки б де знайти ще непереплавленого Лєніна чи Сталіна, чи будь-якогось іншого колишнього ідіота.
Що ж почекаємо. А поки що оцініть, як усе приблизно виглядатиме...
