Як на Поліссі з`явилася... тихоокеанська сайра?

Був у мене цікавий творчий період на початку двохтисячних років, коли за особистою вказівкою В Путіна, на прохання українського  узурпатора влади і самодура Л. Кучми, мене звільнили з роботи власкором московської Інтернет газети ПРАВДА. Ру по Україні (про це можна прочитати тут - http://blogs.mediasapiens.ua/?id=1870), і тоді я почав видавати ілюстрований журнал «Технопарк». Гарна вийшла цяцька. Фактично нуль політики в ньому, все більше красочних зі світлинами розповідей про нові машини, технології в виробництві хліба, сала- м’яса, ковбаси. Те, чим я, власне, десятиліттями займався в попередній радянській журналістиці, тривалий час опікувався у колись потужній газеті «Сільські вісті». Довелося багато поїздити полями, фермами, селами й містами. Познайомитись з сотнями цікавих, забавних людей, особистостей. Забавний і романтичний час і період.

Якось мені розповіли, що на Житомирщині є гарний фермер, в якого і техніки багато різноманітної, і все в нього на диво вдається – має багаті врожаї на полях, сам людина прогресивна й креативна. Здзвонився із ним, поїхав у його краї. Село, де він хазяював, тоді звалося Жовтневе, як воно йменується нині – не знаю. Розташоване за декілька кілометрів від Попільні.

Отож, поговорили про справи у нього дома, будинок знаходиться на пригірку при трасі, на самому в’їзді в село з боку райцентру.

-А тепер, - каже господар, - поїдемо на Сайру. Там вся моя техніка, склади. Люди працюють.  Побачите, як ми хазяюємо…

-Сайра? – вхопився я за слово. – Звідки у вас тут, на межі Лісостепу й Полісся, здається, що тихоокеанської риба?

Мій новий знайомий весело розсміявся.

-Сайра, - мовив, - не тільки тонкогуба смачна, справді тихоокеанська риба. Я виявив, що це ще й древнє арабське ім’я жінки, яке означає «вогонь». Але наша сайра тут з’явилася за значно прозаїчніших, сказати б, радянських обставин. Був час, коли ніяких продуктів ніде не можна було придбати. А у нас за селом була тракторна бригада. І техніки багато колгосп мав, десятки механізаторів трудилося там. Золоті хлопці, роботящі! А на додачу відкрили там ще й магазин. А продавці виявилися розбитні і підприємливі люди. І в них, на відміну від усіх довколишніх торгових точок, завжди бувало чимало різноманітних продуктів, а особливо ж консервів «сайри». Бери скільки хочеш. Звідкілясь вони мали канал поставки.  Замало не весь район знав, що коли купити в райцентрі нічого, всі прилавки порожні, то смачну сайру у нас завжди врибалити можна. Отож, сюди десятиліттями незаростала стежина голодних людей. З часом, усе розсипалося: голодний Радянський Союз, гарний, багатий наш колгосп, давно закрився і той магазинчик, а ось назва приліпилася назавжди. Там, на Сайрі, тепер мій технічний і господарський двір. Поїхали побачимо…