Мінськ для України – ворожа сторона

Мене понад усе дивує тупість і глухість української влади щодо обрання місцем поладнання наших конфліктів із РФ Мінськ. Це все одно, що місцем рандиву з Кощеєм обирати його печеру. Власне, насправді самим подаючи себе йому на сніданок. Учора в Нью-Йорку лукашенківська диктаторська Білорусь ще раз, зайвий раз, учинивши спробу заблокувати в Третьому комітеті ООН розгляд питання по Криму, домагалася зняття проекту резолюції, заявивши про начебто політизацію питання прав людини, тим самим проявила себе в ролі прокурорші Поклонської, готової всяко принизливо служити Москві. (Про це докладніше тут – http://www.unian.ua/politics/1625736-bilorus-namagalasya-zablokuvati-rozglyad-rezolyutsiji-po-krimu-v-komiteti-oon-zastupnik-golovi-mzs.html ).

Я вже третій рік пишу, нагадую, закликаю: місце зустрічі української делегації з нашими ворогами потрібно негайно змінити. Мінськ не нейтральна для нас територія. Мінськ, не забуваймо, це столиця єдиної союзної держави Росія та Білорусі. Там діють закони Кремля. Це і є Кощеєва печера. Кому ж це не зрозуміло?

Лукашенко шанує й зустрічає представників так званих ОРДЛО як героїв. Стелить їм килими та зганяє на зустрічі масу телекамер. Бандити і терористи почувають себе в Мінську, як Юрій Гагарін 12 квітня. Це тоді, коли у них за спинами понад десять тисяч смертей українців. 

Якщо для світу настільки важливі ці, так звані Мінські домовленості, нехай вони залишаються на папері, хоча їх виконання Україною неможливе в принципі, бо подібне було б відвертою зрадою інтересів нашої Батьківщини. Через те, що настільки принизливими, протиприродними виявилися внутрішні чинники начебто зп’яна  підписаних угод у 2014-му і 2015-му роках, і за це ще їх творці з української сторони, прийде час, будуть персонально відповідати. Але нині Україна має формат цих принизливих перемовин, звісно, якщо вони ще потрібні такі взагалі, позаяк, відомо, ніякого впливу від них на розв’язання конфлікту в Донбасі, тим паче у Криму, не має, негайно перенести до іншої, справді НЕЗЛЕЖНОЇ країни. До прикладу, в Польщу, або ж в одну з країн Балтії, а ще краще до Нідерландів, де мешкає сотні, можливо, й тисячі родичів збитого російсько-донбаськими людожерами пасажирського літака рейсу МН-17. Щоб приїжджаючи туди на чергове рандиву, у лугандонів піджилки тремтіли, а не комизились вони під софітами телекамер, організованих сателітом Москви Лукашенком, вдаючи із себе термінаторів.

На перешкоді цьому тупість чиновників МЗС, зашореність адміністрації глави держави, але ще ж є парламент, є відповідний Комітет з міжнародних зав’язків на чолі з пані Гопко, який би мав опікуватися подібними проблемами. Шукати шляхи виходу з ситуації. Цього вимагає Конституція. Проте нардепи сидять тихенько, як миші під віником, абсолютно не виконуючи своєї ролі парламентського контролю зв діями виконавчої влади. Ось чому план якогось там ефемерного «Шатуна» це недолуга вигадка Банкової, а для порятунку України потрібна негайна зміна всієї влади. І що швидше, то краще.