Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
12.08.2016 18:42

Як зневажили першого редактора Великої Поетеси Ліни Костенко

Декомунізація виявила сільських манкуртів і примітивних людців...

                Єтакий науковий термін - анальфабетизм. Це, власне,  хвороба. Страшніша за сказ, за рожу,можливо, й за сам вірус Зіка. Позаяк вона точно невиліковна. Недарма ж у народікажуть: якщо телятко лисеньким знайшлося, то таким воно й на той світ піде. А анальфабетизм –це, друзі, безграмотність (в т. ч. й політична,суспільна), неуцтво, невігластво. Казати б, повний баранізм.

         З ним, на жаль, доводиться нині зустрічатися все частіше.Оскільки до влади приходять здебільшого тупі і сірі людці. Забираються і нанайвищі пости в державі такі демоси навіть без будь-якої освіти. То якими,скажіть, за цих умов мають бути люди з вулиці, середні чини? Еге ж, суцільний  анальфабетизм.

         Ось дивіться. Вельми важливу справу декомунізації в Україні владаскинула, як брудні ґалоші, на громадськість, сільські ради. І що з цьоговиходить? Іноді справжній пшик.

         Цими днями, приміром, дізнався я, що в селі СоколівціКрижопільського району Вінницької області, не зважаючи на неодноразові наполяганнягромадських активістів, так і не назвали одну з декомунізованих вулиць іменемвідомого письменника, поета-пісняра, перекладача Андрія М`ястківського. ААндрій Пилипович саме звідси родом, з цього мальовничого села. Відсіль пішов навійну, служив у фронтовій розвідці. Потім працював сільським фельдшером,учителем. А коли якось зустрів його великий український філософ, засновник УкраїнськоїГельсінської спілки, письменник Микола Руденко, почитав вірші подолянина, заголову вхопився. Ледве не силою забрав у М’ястківського його пошарпаний зошит,куди молодий чоловік записував вірші, вистукав ряд їх на машинці, і заніс довидавництва. Так з’явилася перша поетична збірка, яка відкрила для УкраїниВеликого Поета.

          Гадаю, ви не разчули, а то й, можливо, співали його популярні пісні: «Підкручу я чорнії вуса»,«На калині мене матиколихала» та й інші. Андрій М`ястківський  автор ряду блискучих прозових творів – «Житона камені», «При світлі соняшників» (за цим твором знято кінофільм), «Земля – не мачуха», і багатьох, багатьохінших. В його доробку романи, повісті, п’єси, кіносценарії, переклади творів іноземних творів. Особливож багато в Андрія Пилиповича збірок поезії. Запашної, духмяної, пронизливоїлірики. Вражаючої за змістом, мовою, архітектонікою. Його поезія для дітей ідалі, думаю, буде перевидається ще багато разів. За створеними ним образами казокі поезій виховуються діти і внуки українців.

На скільки легка, прозора, душевна, немовби дитяча сльоза поезія в Андрія Пилиповича, можна судити з цієї музично тонкої, проникливої вербальної акварелі, яку зплишив він нам по собі:

" Я напам’ять знаю всі дороги
Поміж кленів та поміж дубів,
Адже в лісі бігав босоногий

Кликати веселих голубів,
У гаю берізку знаю кожну,
Знаю поле, що не має меж,
А інакше полюбить не можна
Землю ту, на котрій ти ростеш!.."

Понад усе любив своє рідне село. В творчості завжди опирався на його людей, життєві історії дорогих земляків. Десятки і десятки разів приїздив до Соколівки з кращими письменниками, поетами, артистами, які дарували його односельцям свою блискучу творчість. У середині сімдесятих років я працював власкором газети "Вінницька правда" по південній групі районів, у тому числі й по Крижопільському, двічі бував на таких велелюдних оказіях, бачив, як односельці раділи, гордилися таким славетним своїм земляком.

         І ось коли нещодавно у Соколівці зайшла мова про те, щободну з вулиць села, де народився, виріс і жив до п’ятдесятих років минулогостоліття  Андрій М`ястківський назватиіменем великого Майстра слова, при опитуванні думки сельчан, сліпі і задуренікомуністичною пропагандою впродовж минулих десятиліть окремі мешанці дурнувато запитували:«А що він таке зробив?»

         А й справді. Гречки, ковбаси не привозив, не роздавав? Алечи все може у нашому житті вимірюватись утробною потребою сірих, приземленихлюдей. Примітивних двоногих гризунів.

        Знаєте, Андрієві М`ястківському Україна має поставити пам’ятникхоча б лише за те, що він був першим редактором першої поетичної збіркигеніальної нашої Поетеси Ліни Костенко «Промені землі» (1957 рік). Що він з місткаредактора видавництва підсобив увійти в літературу такому велету слова, якГригір Тютюнник. Що він привів на поетичний, прозовий, сценічний, кінематографічний,перекладацький Олімп десятки і десятки  молодих талантів, відправив їх у творче життя,щоб наша нація була освічена, володіла літературою, культурою високогосвітового рівня. Адже, щоб було відомо, Андрій Пилипович був поліглотом,володів досконало багатьма мовами світу, зокрема,  румунською, молдавською, мадярською,німецькою, івритом, ідішем, білоруською. Російська – восьма, але це, напевне,не враховується.

         Відмовитись від слави такої знаменитої людини, запитати пронеї: «А що вона таке зробила?», можуть тільки повні невігласи, манкурти. Однеслово, у подільській Соколівці повний анальфабетизм. На чолі з головою сільрадиОлександром Мельником. Називається, приїхали...

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи