На кого нам плювати – на Папу Римського чи на Павла Клімкіна?

У пору радянської ідеологічної шизофренії 5 травня було особливим святом – воно величалося днем комуністичної преси. Позаяк ніякої іншої періодики в СРСР просто таки не було. Найпам’ятніше з того минулого те, що вранці 5-го ми всі служителі пера з трепетом розкривали газети і дізнавалися, хто ж цього року став (з повеління ЦК) черговим лауреатом премії імені Ярослава Галана. Комуністичного журналістського кумира, себто далекого прообраза нинішнього кремлівського Дмитра Кисельова. Найбільше Ярослав Галан був знаменитим своїм зубодробним антирелігійним памфлетом «Плюю на Папу». Об’єктом плювка був, зрозуміло, Папа Римський. Комуністичний пропагандист був переконаним противником ідеї української державності, щосили прославляв так звані переваги радянського способу життя в Західній Україні. Буквально глумився він над католицькою вірою. За що і поплатився життям. За офіційною версією його нібито зарубали оунівці безпосередньо за робочим столом. Є твердження, що це буцімто робота рук енкеведистів, які тим самим хотіли кинути тінь на українських патріотів-націоналістів.

                Ця історія пригадалася, як асоціація до того, що якраз нині побачив фото Папи Римського з колорадською георгієвською стрічкою на грудях. Виявляється, напередодні понтифіку її вручив на площі Святого Петра в Ватикані депутат Державної Думи російської Федерації від КПРФ якийсь Дорохін. Папа Римський, не роздумуючи почепив те дрантя собі на груди і пішов з ним поміж люди.

                Георгієвська стрічка – це символ російського фашизму, який тягнеться кровавим слідом від вищих есесівських чинів, які носили її з погордою в оточені Гітлера, від власовців, котрі під цими знаменами нещадно знищували все українське, до нинішніх головорізів, які вбивають наших громадян у Донбасі, і поклоняються «колорадським» кольорам. Під цими прапорами було анексовано наш Крим. Одне слово, георгіївське ганчір’я - це емблема московітської неспровокованої агресії, котра лякає своєю невмотивованістю уже весь цивілізований світ. В українців вона викликає цілком закономірний фізіологічний процес – плюнути на цю гидоту.

                Невже відтак і на Папу Римського, який уже вкотре, довіряючись кремлівським пропагандистам, на очах всього світу потрапляє в дивні халепи. Ще не забувся ним підписаний (12 лютого ц.р.) спільний з головним московським попом Кирилом (Гундяєвим) документ у Гавані, де чорним по білому занотовано, коли Ватикан фактично підтримує агресію Росії щодо України. Це викликало замало не бунт у середовищі УГКЦ – читайте тут. Як таке бачити і чути нашим католикам, патріотам України, й пояснити важко. Неймовірна ганьба в лоні католицької церкви.

                Що великий римський начальник робить раз-по-раз нерозсудливі, подеколи навіть авантюристичні  кроки щодо України все-таки найбільша вина, мабуть, нашого зовнішньополітичного відомства. Бо тут побутують житієм, геть відірваним від реалій. Я чомусь переконаний у тому, що після підписання 26-го провокативного пункту пакту Франциска-Гундяєва, український МЗС не випустив і пари з вуст на кшталт гнівного і справедливого осуду московсько-римського церковного циркуляру. Міністр Павло Клімкін якраз цієї пори водив хороводи під марш Мендельсона в установах з записів громадянського стану, хіба йому було тоді до ксьондзо-попівських стосунків? Хоча насправді справа стосувалася оцінки двома найбільшими світовими церквами нашої справедливої боротьби за суверенітет і незалежність Вітчизни. Проморгали у зовнішньополітичному відомстві час поставити Ватикану на вид його поклоніння перед кремлівськими фашистами. Тепер, панове начальники, цілуйте ручку Папі Римському з георгіївською стрічкою на пузі…