Круки над Конституцією

        Аж півтора роки знадобилося владі дл я того, щоб доказати всім: затіяні нею зміни до Конституції України – шлях авантюри і повного абсурду. І веде він лише до одного – повного розвалу держави, починаючи з втрати унітарності України. Вельми прикро, що про це говорити доводиться саме напередодні святого Дня злуки, але й мовчати також не можна.

         Почнемо з Конституції. Дивіться, ось частина друга статті 157 Основного закону України. В ній чітко й однозначно записано: «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

         Чи треба доводити те, що в Україні триває кровопролитна війна, якщо всі випуски новин радіо- телеканалів починаються з фронтових новин: скільки поранено бійців, скільки убито.  Коли про  війну на Сході України відомо всьому світові і ми несемо колосальні жертви, збитки, репутаційні втрати. Хіба родинам, яким привозять гроби батьків і синів легше від того, що глава держави називає це не війною, а АТО. Напевне, великим вітчизняним АТО.  Бійню цю він не називає війною, тому, що це може зашкодити розвитку його приватного бізнесу.  Нагадаю, що 2014 року П. Порошенко офіційно заробив на ґешефтах у Росії та Україні 365 млн. грн., його банк збільшив обороти у сім разів, проти попереднього року, тоді, коли у всіх без винятку підприємців України сталося значне всихання бізнесу. За 2015-ий, думаю, ми вже не отримаємо правдивої інформації. Швидше за все, глава держави покаже, що він голий, як турецький святий. У чому він найбільш удосконалився – бути нещирим.

         Так звані мінські угоди – найбільша поразка Порошенка, як глави держави. Вони показали, що він не просто нульовий, а буквально провальний дипломат, при університетському фаховому диплому. Позаяк погодився торгувати державним устроєм держави. Та ще й на догоду Путлєру. Допусив можливість диктувати йому, яким має наш суспільний договір. Яке діло Путіна, Меркель, Олланда до того, що ми записуємо в своєму Основному договорі? 

         Що насправді сталося? Взявши перед кремлівським шулером зобов’язання внести поправки до Конституції України про надання областям Донбасу якогось особливого статусу, президент Порошенко цим самим перевищив свої конституційні повноваження. При чому, як нікудишній гравець за столом перемовин, він пов’язав Україну зобов’язанням і щодо строків правових змін Основного закону. Особливо підкреслю цю обставину: в парламентсько-президентській державі президент не є особою №1 в прийнятті подібних рішень. Він лише може першочергово, як суб’єкт законодавчої ініціативи, ініціювати розгляд цієї справи. І не більше.

         Думаю, що в історії розбудов держав світу ви не знайдете прикладу того, щоб не програвши війни, не потрапивши в міжнародний полон, економічно-фінансову чи ще будь-яку ізоляцію,  абияка країна добровільно, в порядку власної ініціативи (за винятком,зрозуміло, повної бездарності керівництва) вирішила змінити свій державний устрій. Бо так краще її розвалити сусіду, який точить на неї зуба з першого дня проголошення незалежності. А подібне в Мінську сталося після 12 лютого 2015 року.

         Що було далі? Слово мав би взяти парламент, як вища і головна ланка державного устрою в Україні. Якби Україна хоч трішки була б правовою державою, то правляча коаліція, чи хоч би певна група народних депутатів України мала б поставити перед главою держави питання: від чийого імені ви, вельможний пане, діяли в групі з Меркель, Олланд і Путін? Що це за зміни в Конституцію ви там вигадали і чи давала Верховна Рада, як основний гравець в парламентсько-президентській державі вам дозвіл на подібний волюнтаризм? Але найбільша проблема нашого нинішнього часу полягає в тому, що в Україні немає опозиції як такої. Про це читайте у моїй статті тут.  А це означає, що навіть писнути будь-хто боїться про правовий статус учиненого самоуправства.

         Це, по-перше. По-друге. Якщо вносити зміни до Конституції, то цим мала б займатися Верховна Рада. Цю справу чомусь осідлав дорадчий орган при президентові, так звана конституційна комісія (КК), яка в не правовий спосіб стала поганяй лом знову ж таки парламенту. Відтак, головним конституціоналістом у державі став пан Гросйман, який був призначений зверхником КК. Той, який ще два роки тому в основному займався тим, що старанно опікувався чи вчасно вивезено сміття у Вінниці, чи підметені вулиці обласного центру і таке інше.

                Як проламує цей діяч за завданням зверху потрібні рішення у парламенті, ми бачимо заледве не кожного робочого дня парламенту. Там уже криміналу, як на мене, зібралося на багато років ув’язнення. А як нахабно бреше в очі всім цей діяч, сподобляючись своєму шефу і кумиру, про це нинішніми днями розповіла відомий фахівець-правник, у недавньому (2009-2013) представник України в Венеціанській комісії Марина Ставнійчук, в одній з своїх публікацій у газеті "Дзеркало тижня". Вона, зокрема, пише: «19 червня 2015-го. спікер парламенту В.Гройсман передавши на розгляд Венеційській комісї проект змін до Конституції стосовно децентралізації. За три дні, 24 червня, з'явився попередній її висновок (CDL-PI (+2015) 008). У трьох пунктах документа оцінки європейських експертів були позитивні, в двадцяти шести містилися суттєві критичні зауваження. Однак українська влада одразу повідомила, що Венеційська комісія схвалила проект змін до Конституції».

         Це така порядність нинішньої влади: три осколки правди в двадцяти шести літрах брудної брехні. Ось фірмовий коктейль Гройсмана-Порошенка, з яким вони удвох підігнали до розгляду ситуацію в парламенті сумнозвісного 31 серпня 2015 року, що, цілком закономірно, викликало небувалий громадянський спротив свідомих і чесних українців, невиправдані, просто таки дикі жертви в середовищі правоохоронців, відповідальність за які повністю лежать на діях влади. Адже це саме вона вчиняла силоміцні, протиправні дії щодо народних депутатів, фактично змушуючи їх голосувати за законопроект №2217а, для направлення його до Конституційного суду. З тим, щоб на наступній сесії вчинити остаточне протягування дикунських поправок до Основного закону держави, до суспільного договору.  Це було продовженням абсурду, основу якого закладено в Мінську. 

При цьому підкреслю: насправді ніякі Мінські угоди від 12 лютого 2015 року парламент не ратифіковував. Отже, вони за своєю суттю та репутаційною вагою, як міждержавний документ нікчемні і не можуть братися до виконання парламентом, законодавчою гілкою влади. Позаяк подібна «дипломатія», це туалетний папір від Кучми, Медведчука і двох бандитів-терористів з Донецька та Луганська, засвідчених неадекватним послом РФ і представником ОБСЄ. Їх скасувати, як я уже писав раніше, все одно, що сплюнути крізь зуби: варто законодавчо визнати так звані ДНР та ЛНР терористичними організаціями, а для цього належить проголосувати парламентом за зареєстрований ще 26.01.2015 року (!) законопроект №1840. Себто, зумисне пилиться цей документ без руху ось уже рік. Хто скаже: чому? А для того, щоб можна було ставити Україну на коліна, з допомогою всяких недалекоглядних однотурових і тих, чиї два презилентських строки пропонувалося вважати за один, кума В. Путіна, котрий спить і думає, як "допомогти" нам потрапити в халепу. Відтак, прийняття поправок до Закону України "Про боротьбу з тероризмом" тут же розв'яже руки Україні, дасть змогу укарїнцям весело сказати: прощавай мінський зашморг путіна-медведчука, і все невмивана Росія. Бачили ми вас далеко з вашим особливим статусом для Донбасу. Україна може бути лише унітарною державою! Позаяк тоді ніхто у світі не зможе вимагати від нас, ні виконувати кабальну, бандитську угоду від 12.01.2015 р,, ні, тим паче, знову сідати за стіл переговорів з уже офіційно визнаненими терористами. Тільки б почули це все, що пишу тут, на горі, де всі глухі від дурманливого опіуму влади. 

Навряд чи почують. Їм легше влаштувати переслідування, цькування критиків влади, як уже вчиняють щрдо правника-конституціаліста Марини Ставнійчук, проти тих, хто розповідає правду про закладання зради в Конституцію, ніж йти проти волі Путлєра, який вимагає і ліквідувати унітарність нашої держави, і навіть того, щоб Київ погоджував усі законопректи в Донбасі. Як, власне, й записали люди без клепки в голові у недолугій Мінській угоді-ганьбі, поступившись всіма принципами перед московітами.