Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
23.11.2014 22:04

Найбільша проблема України – відсутність патріотичної опозиції

Хто і як та у який спосіб заганяє нас до проклятого московітського ярма?

Чи не задумувались ви чому такебуває? Минулої середи, 19 листопада ц.р., на засіданні Кабінету МіністрівУкраїни його глава А. Яценюк, здається, переконливо, перекладаючи головне навітьна російську, заявив, що«Україна не сяде за стіл переговорів зтерористами», що «для нас імовірний лишеЖеневський формат переговорів».

Нагадаю, що Женевський,це той варіант, коли перемовини про донецький конфлікт ведуть чотири країни: Україна,США, Євросоюз та Росія. І як заявив при цьому керівник уряду, така позиція єсолідарною - глави держави та Кабінету Міністрів.

Напередодніцього публічного посилу Арсенія Яценюка, інформаційний центр РНБО, який сповнаможна вважати публічною позицією президента України, представив офіційнупозицію української влади: ніяких нових документів з бойовиками підписуватисяне буде. (Про цечитайте тут). Навіть дивний посланець Порошенка на переговорах в Білорусі одіознийЛ. Кучма висловився з цього приводу: «Новіпереговори в Мінську не мають сенсу, позаяк російська сторона і бойовики невиконують попередніх домовленостей».

У той же часдонецькі терористи наполягають на необхідності негайно зібрати«Мінську групу». Росія, в особі глави її зовнішньополітичного відомства С.Лаврова заявляє, що «женевський варіант для вирішення проблеми уже застарів».

І що ж далі?

Поминає лише двідоби після чіткої і конкретної заяви глави українського уряду про необхідністьвирішення проблем у форматі виключно Женевської угоди, яку нібито підтримує іглава держави, як під час зустрічі з віце-президентом США Джо Байденом у Києві ПетроПорошенко – ні сіло, ні впало, проголосив: «Найкращимдля нас є формат мінських домовленостей». Не Женевських, як стверджував панЯценюк, а Мінських. Іншими словами, мовбито віртуально подав руку якомусь там Пушилінута Лаврову.  А ти, мовляв, Арсенію,помовчи…

Чому таксталося?

Та тому, що коливиходити з позиції глави держави, Україна начебто ні з ким не воює. Громадянськогоконфлікту на Сході України немає, агресії буцімто також. Не інакше як марсіанизахопили частину Донбасу. Хоча навіть дітям відомо: Донецьк, Луганськ  і довколишні території окуповані російськимивійськами, там уже зосередилися армади московітської бронетехніки. Усякі рязанські,псковські, чеченські вояки на кожному кроці. Кількість їх  щодоби катастрофічно зростає: як таргани вонидесятками і сотнями удень і вночі проникають зі своєю новітньою зброєю черезнезахищені колишні кордони з Російською Федерацією. Думаю, що СБУ, контррозвідкаМіноборони про це надає главі держави десятки, сотні повідомлень. Куди він їх,бідняка, лишень діває? Але пан Порошенко, либонь, просто таки боїться навітьзгадувати про подібне. А відповідно до свого статусу страшиться негайно оголоситивійськовий стан у Донецькій та Луганській областях, тим самим створившиситуацію абсолютної безвихідності. Повного провалу оборони наших східнихрубежів. Оборонного колапсу.

У своїхпублічних виступах він боїться називати справжніх агресорів їхніми іменами,хоча й дітям уже відомо, що частину Донбасу окупували саме  регулярні російські військові з’єднаня.  Підозрюю, що на П. Порошенка здійснюється моральнийтиск із Кремля. Про що ж інше з ним так часто говорить Владімір Путін? Його,напевне, московіти залякують тим, що в разі, коли він поведе активну боротьбуза визволення Донбасу, як те б належало вчинити главі держави-патріоту, ПВВ тутже дасть команду відібрати в олігарха-мільярдера фабрику «Рошен» у Ліпецьку.

До речі, нехайзнає наш «Шоколадний Сокіл», що ніхто й ніколи, поки він буде в українській владі,не дасть йому змогу продати цей бізнес у Росії. Цукерковий власник із Ліпецька потрібенКремлю, як спосіб тиску на київську владу. Відтак, Порошенко, напевне, сам тогоне підозрюючи, став ЗРУЧНИМ для Москви, а якщо по великому рахунку, то,напевне, й неофіційним агентом впливу Кремля. Адже про свою незалежність відцих московських пут йому потрібно було думати ще до 25 травня. Відтак, ПетроОлексійович добряче підвів і себе, і весь український народ.

Одне слово,ситуація показала, що на посаді глави держави нині маємо не вельми чесну щодосвоїх, мабуть, неконтрольованих обіцянок людину. Чого лише вартий цей випадок ізприсвоєнням під гучним і образливим тиском вулиці звань Героїв України ГероямНебесної Сотні. Отож склалася вкрай ганебна ситуація у святій справі. Невже такзавжди потрібно на нього муляти, добиваючись виконання раніше солодко задекларованихобіцянок? За закінчення бійні на Сході «задекілька годин», або ж, до прикладу, за «зарплату кожному бійцю щодоби в тисячу гривень», як обіцяв, за те що«життя кожного воїна на фронті застрахуютьна мільйон гривень».  Чи ватропродовжувати перелік цього публічного словесного обману? Бреше як шовком шиє…

Окрім того,ніхто з попередніх президентів України – ні Кравчук, ні Кучма, ні тим пачеЮщенко, переконаний, не допустили б такого брутального «шоколадного проколу» звласністю на території агресора, не потрапили б до рук ворогів зі своїмбізнесом, якого, згідно з вимогами Конституції України пан Порошенко  мав би позбутися ще до 25 травня ц.р. Не даромчесть і совість нашої нації Левко Лук’яненко цими днями пророче заявив: «Якщо Порошенко до цих пір ще непродав свій бізнес, нехай готується до нової революції…»

Що ж будедалі?

Переконаний: Росія,маючи в заручниках такого унікального київського кита, все-таки змусить українськувладу сісти з терористами за стіл переговорів. Даруйте, за відвертість, менііноді навіть хочеться, аби вона змусила такого главу держави потиснути рукитерористам за столом переговорів. Бо особисто для мене різниці між ними небагато. Зате б усі нарешті побачили, хто чого вартий. Наяву б переконалися утому, що для олігарха найголовніше гроші, його приватний бізнес. Щоб усі вУкраїні нарешті зрозуміли: не тих ми обрали на найвищі пости. Що у насрезультатами кровопролитної Революцією Гідності скористалися мільярдери і дляних інтереси держави, територіальної цілісності, навіть життя патріотів на останньомумісці після особистих статків.

А даліслідкуйте за їхніми руками.

Росія понадусе бажає нині оволодіння чотирма стратегічно важливими пунктами на СходіУкраїни:

1. Дебальцеве. Це головний залізничний вузолрегіону. Транспортна розв’язка території;

2.      Щастя – енергетичний генератор Донбасу;

3.      Маріуполь – морська гавань Сходу держави, старт суходольного шляху на Крим;

4.      Аеропорт Донецька – повітряне серце регіону.

Якщо у Києвіпочнуться порухи за здачу цих об’єктів в структурах української влади, цесигнал до нового Майдану.

Олігархи, якізнову пройшли до Верховної Ради, володіють практично всіма ЗМІ в Україні і самевони пішли на новий зговір з ворогами України. Бо де ж, скажіть, інформаційнівідповіді на випади Кремля, де розповіді про героїв-патріотів, які захищаютьДонбас? Чому в ефірі й далі абсолютне засилля російськомовної бузи? Уже понадтисячу осіб загинуло лише від 5 вересня, рубежу встановлення так званого «перемир’я»за мінським сценарієм, а на телеканалах як у минулі часи розваги, сміх, нічогой не нагадує про те, що держава стікає кров’ю від агресії московітів.  Телеканалами й далі керують російськізаробітчани.

Якщо повеликому рахунку, то порушені вище мною проблеми мала б розглянути нова ВерховнаРада. Хіба нардепам не видно цього всього, щодо абсолютного зливу Донбасу вобмін на лояльність до приватного бізнесу одного мільярдера. Але там немає комуцього зробити. Бо їх усіх, як малих дітей втягли в коаліційні ігрища, далі будеподіл портфелів, ейфорія від знаття недоторканності і так далі.  До того ж, нова влада вміло зачистилаелекторальне поле журналістів, які здатні критично мислити. Вручила їм депутатськімандати, прикупивши всіх оптом. Як вони тепер будуть виступати проти своїхнових начальників? Стали ручними писарями… Їм на все потрібно закривати очі…

«Опозиційнийблок» це ж не народна опозиція. Чи не так? Вони давно лежать під путіними,пушиліним, захарченками, плотніцькими. Що від них можна очікувати ніж здачіУкраїни ворогам?

Отож проблема№1 у державі – абсолютна відсутність чесної і бойової парламентської опозиції. Цюб роль могла б нині сповна зіграти партія Юлії Тимошенко. Але чи відважитьсявона на це, збита льотчиця? До певного часу, мабуть, ні.

Моя особистанадія на народного депутата України нового скликання Сергій Капліна. Еге ж, сьогочаснийа ля Ляшко, але якраз такий нині і потрібен. Бо насамперед рішучий і безкомпромісний. Непідкупний. 

А ще потрібні такі толкові люди як філософ СергійДацюк і його однодумці у пресі. Блогери, колумністи. Щоб нас не заколисали коаліаційнимибайками і «успіхами». Тому, гуртуймося всі, кому болить ще не до кінця окупована,продана ворогам Україна
Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи