Гендлярі на воєводстві

Абревіатурна лексима АТО, як теніска для прогулянки на морозі. Пряма дорога до запалення легенів чи для туберкульозу, а то й для домовини. Коли ж повноцінну війну , яка вже забрала тисячі життів українських патріотів (не хочу називати певну цифру, оскільки офіційних даних немає, а маніпулювати людськими життями грішно), понад вісім тисяч лише поранених, називають протипожежною операцію – це і протиправно, і навіть злочинно. Це справжня трагедія народу. Бо ж ще сотні тисяч людей залишилися жебраками: помешкання, господарства розбиті, розорені, долі понівечені. Колись же ж ця біда, з надією сподіваюсь, завершиться і всім за все доведеться відповідати. Веселий шоколадний торжник обов’язково стане перед судом свого народу, бо кров людська не водиця. Тоді його безсумнівно суворо запитають: де ти був, коли народ твій убивали, грабували? Чому не організував людей на захист своїх земель, оборону нашої маєтності, не покарав ворогів за смерті наших співвітчизників? Чому як останній гендляр торгував нашими душами, ведучи якісь забавки про начебто мир, котрий страшніший війни? Чому вщент розвалив роботу єдиного оборонного органу держави РНБОУ, майже два місяці (з 7 серпня ц.р. не призначаючи туди секретаря, по суті начальника штабу оборони країни!)? Невже в 43-мільйонній державі немає достойної, розумної людини? Чи всім хочеться командувати самому?

         Головний начальник знайшов собі вічно напівсерйозного радника і той його запевняє, а разом із ним і всіх нас, що Україні потрібно як Хорватії мінімум три роки збирати кулак для нанесення розгромної відповіді агресору. У цій стратегії стільки розуму, як у голомозого чуприни. Нехай скаже його придворний «вундеркінд», чи мала Хорватія таку потужну підтримку всього світу, як нині це на боці України? Шукаючи  миру з терористами, всаджуючи їх за рівноправний стіл переговорів навпроти себе, пан Порошенко переводить східноукраїнський конфлікт до банальних пострадянських розбірок на рівень Нагорного Карабаху, чи волинян і рівненців, де бути обласному центру у разі об’єднання цих регіонів. Закінчиться це тим, як мені видається, чим завершилася російсько-грузинська війна. Ввімкнувши всі свої потужні дезінформаційні канали, Московщина переконала світ у тому, що це начебто Грузію напала на Росію, агресором був реформатор Саакашвілі.  І подібна хвиля публікацій, після задобрювання Києва терористів, до речі, уже покотилася інформаційним світом відносно України. Хоча насправді Росія в Донбасі, слідом за анексією Криму веде повномасштабну світову війну проти демократичного Заходу, його життєлюбних цінностей. Будьте певні, за місяць-два, якщо ця політика заголублювання Путіна з задушевними таємними телефонними розмовами, поступливим відведенням військ, згортанням навіть АТО не закінчиться, світ відвернеться від України. Люблять борців, а не торгашів територією, людськими душами. Нам скажуть: розбирайтеся самі  з вашими совецькими помідорами… І, звичайно ж, будуть праві.

         А ще мене до глибини душі схвилював випад такого собі новоявленого чиновника як Валерій Чалий щодо залучення льотчиці Надії Савченко до конкретної політичної діяльності. До того, що партія «Батьківщина» назвала її номером один в своєму партійному списку на вибори. Озвучуючи, звісно ж, позицію глави держави, цей панок виразно бризкав слиною і лунко вигукував: як посміли. Ми, мовляв, тихенько хочемо її звільнити. Одне слово, вчепився як городовий до п’яного.

  Хлопці! Та ви тихцем так там в’яжете з вашим таємним другом Путіним, що весь український патріотизм, який виколисав незабутній Великий Майдан, складає намертво голови від московітських бандитів і в'яне, як цвіт на сонці. Слухати вас, так незабаром всім потрібно переходити на російську (щоб краще розумів Схід – справжнє дикунство, як на мене), зовсім не критикувати Росію, їхні артобстріли, наступ спецпідрозділів РФ на українській території. Аби не образилися, аби не нашкодити справі умиротворення агресора. Бо ви десь щось там домовляєтесь…

Я свого часу гостро критикував, і думаю заслужено пані Юлію Тимошенко, а тут вона, поклавши головну свою надію на ув’язнену Надію, на її високу духовність, патріотизм, довіривши лідерське місце в партійному списку, вважаю, вчинила вельми благородно. Співчутливо і патріотично.  Торгашам і чинушам, які не пройшли чистилища тюремного централу не збагнути який то невимовний гніт відчувати себе покинутим і забутим, та ще й у несправедливості, яка чиниться щодо тебе. Знаю це з власної долі, про це як міг розповів у есеї «Босоніж по битому шклу» (2003 р.), шукати тут, у розділі «Книги».  

Як на мене, то милу і безстрашну пані Савченко вже давно потрібно підняти до рівня бійця Квартирмейтерського корпусу армії США Джесіки Дон Лінч.  Але хіба ж вони там на Банковій щось читають, цікавляться чимсь? Вони все знають, усіх повчають, а самі насправді нічого не вміють. Тому й ми програємо всі бої агресору. Всі, на жаль, без винятку…