Як Вікторія Сюмар перемагала Кремль в інформаційній війні…

Нещодавно, а якщо точніше, то 6 червня ц.р. українські ЗМІ широко розповсюдили заяву заступника секретаря Національної безпеки і оборони України  (РНБОУ) Вікторії Сюмар про складання нею своїх  службових обов’язків. Після ста днів роботи на цьому посту, через обрання нового Президента України, якому потрібно формувати свою владну команду...

Усе начебто вірно, витримано в сучасному, демократичному стилі. Щоправда, звертає на себе увагу те, як пані не забула дати надзвичайно високу оцінку своїм, я б навіть сказав, незмірним, героїчним заслугам на підхмарному державному посту. Почитайте про це, будь ласка, ось тут.

Зверніть увагу на те, що як вона пише: "Останні три місяці країна жила в єдиному інформаційному просторі, де була загальна цінність - суверенна і цілісна Україна ". Пані Сюмар стверджує, що завдяки її роботі Україна не програла інформаційну війну Росії… Буцімто, "світ бачить війну Росії проти України українськими очима, саме тому, що нам вдалося сформувати правильну ідеологію нав'язаного нам конфлікту і постійно доводити логіку своїх дій".

Баришня явно захворіла на ту болячку, з якою боролася. Називається вона – російська шизофренія – бачити і видавати світ таким, як тобі хочеться. Себто, догори дриґом.

Просто пані ліпить дурного до плота, робить нас усіх кретинами. Фактично стверджує, що вона виграла інформаційну війну в Росії. Буцімто, світ відтепер, завдяки її грандіозним старанням, оцінює протиборство на сході України крізь призму фантасмагоричних уявлень пані Сюмар.

Що ж ми бачимо насправді?

Нова українська влада вчисту програла все що тільки можна було профукати в інформаційному протистоянні з РФ. Хоча добитися переваги тут можна було вже давно, і при чому значимої, позаяк усі комунікаційні телесюжети, статті наші вороги вибудовують на абсолютній брехні, підтасовці фактів, відеоматеріалу. Російське геббельсТВ  замало не щодня ловиться на цих неймовірних і просто таки дурнуватих проколах, але все це бачать, розуміють лише професіонали, ну, ще якась тисяча-друга добре поінформованих людей, а ось мільйони (!) українців, сотні мільйонів людей за кордоном сприймають усе за чисту правду. Тому, що в Україні фактично немає кому перекрити цього каналу інформотрави. Тому, що в нашій державі, яка опинилася в ролі жертви агресора, немає ніякого інформаційного центру обробки пропагандистських посилів ворога.

Наскільки я розумію, роль організатора такого комунікаційного спротиву була покладена якраз  на нового заступника голови РНБОУ з інформаційних технологій пані Сюмар. Але треба чесно визнати, що баришня ганебно провалила всю справу. Нічого не зробила для виправлення ситуації. Даремно втрачено більше ста днів війни. Однак, зробивши 6 червня демократичний фінт, фактично заявила, що вона інформаційно перемогла Росію, весь світ, мовляв, тепер оцінює події так, як того добилася вона.

Чи знає будь-хто окрім самого автора заяви що це все означає?

Думаю, що цим пані хотіла зробити пропозицію команді нового глави держави: робіть мені, герою весняної-2014 року війни з Росією чергову кадрову ропозицію… Я ж уже із досвідом… ппровалювати справу. Кому ж іще тут можна запропонувати цей високий пост у РНБОУ?

Скажу, що якби подібне призначення склалося, це була б велика помилка.

Я теж спочатку вважав, що В. Сюмар у РНБОУ як комунікатор ЗМІ – велика вдача. В неї є досвід роботи в зарубіжних ЗМІ,  керівництва Інститутом масової інформації. Але пані сама на останньому керівному посту написала собі біографію провального організатора, оскільки за сто днів її роботи не було жодного інформаційного «відлупу» на брехливі, недолугі звинувачення України, її військових, громадянських ініціатив українців із боку пропагандистської машини Кремля. Не було зафіксовано, як на мене, жодної інформаційної перемоги України в протиборстві з РФ. До чого вже вигідною виявилася для контрпропаганди, розвінчування суті пропагандистської машини Кремля ситуація з журналістами московського телеканалу Лайф Ньюс, яких фактично впіймали на місці злочину з переносним зенітно-ракетним комплексом у руках, але В. Сюмар, яка фактично першою подала інформацію про це, зуміла персонально ганебно програти і цей бій, замовкнувши на пів слові. Журналісти-бойовики успішно були відпущені на волю, героями відлетіли до Москви, обливши по цьому на весь світ брудом українських військових, слідчих, журналістів… Хіба, скажіть. не можна було подати в пресу, телеефір всі матеріали цієї справи, яка чітко пояснювала, вказувала на те, яку насправді роль виконували зайди під Краматорськом?

Але що скажеш, коли людині просто таки не дано бути бійцем. Ось похвалитися своїм героїзмом, збрехати про свої небачені досягнення – будь ласка…

Для мене вельми прикрою є ця ситуація, позаяк я уже два місяці в своїх блогах, звернених до А. Парубія, самої В. Сюмар особисто писав, підкреслював, наголошував, закликав. Негайно потрібно створити інформаційний центр комунікаційного захисту держави. Організувати своєрідне інформаційне бюро з 3-4 для початику писучих журналістів, які будуть блискавично реагувати на всі провокативні випади російської пропаганди. Слава Богу, є в Україні Національний телеканал, є державні газети, де можна оприлюднювати ці правдиві публікації. Добру справу неодмінно підхоплять патріотично настроєні журналісти інших видань. Роз’яснюйте людям позицію влади на ці провокації, інакше в війні проти Росії не перемогти. Пропонував навіть особисто ввійти до складу такої іноформгрупи без отримання будь-якої заробітної плати. Про це читайте тут і тут…

Знаю, що все це мали знати і А. Парубій, і В. Сюмар, оскільки статті ці скидав їм персонально на Фейсбук. У відповідь – ні пари з уст…

Не можу тут утриматись і від того, аби в оцінці діяльності не вдатися до порівняння. Охарактеризувати роботу в зіставленні діяльності високого держпосадовця В. Сюмар і такого собі керівника групи "Інформаційний опір"Дмитра Тимчука. Того, чиє прізвище кожен із нас чує нині десятки разів щодоби. Без його аргументованих коментарів не можуть уже обійтися ні радіо- і телеканали, ні преса, хоча займається він своєю справою теж лише три місяці. Дмитро Андрійович очолює неурядову, напівприватну організацію, яка фактично володіє всією реляцією щодо стану інформаційного протиборства України з Росією. Підкреслю, робить це без службових авто, секретарів, кабінетів, апаратів урядового зв’язку, державної вислуги років для майбутньої пенсії. Ось які люди мають очолювати інформаційний спротив держави злісному агресору. А не кісільні баришні, які годні лише приписувати собі перемоги в часи насправді страшних провалів у роботі. Тут би пора щось сказати про совість. Але, мабуть, не зрозуміє…

Я б не писав цього поста, якби не почув учора ввечері на телешоу у С. Шустера виступ Леоніда Кравчука. Перший Президент України  декілька разів підкреслив, що ні про яку перемогу в війні з Росією не можна й мріяти, без створення толкової, грамотної групи інформаційного спротиву, яка б уміла відповідати на бездарні, грубо склеєні звинувачення у якомусь фашизмі устремлінь народу України до  євроінтеграції, побудови правової держави.

А про що ж я тверджу уже третій місяць?