Сепаратисти на сході найбільше шкодять... шахтарям

Як ви гадаєте, чому об’єктом головного нападу сепаратистів став саме Слов’янськ,  а не інше якесь шахтарське місто Донбасу? А тому, що гірники давно б уже скрутили  голови, як паршивим півням усім, хто взявся б баламутити народ казками про приєднання до щасливої Росії у їхніх містах і селищах. У них під боком Ростовська область - дзеркало майбутнього, яке їм пропонується з Кремля. Колись вугільний басейн Східного Донбасу гримів справжньою шахтарською славою. Тепер там абсолютна пустка. В результаті так званої реструктуризації галузі, в тому регіоні 1995 року нараховувалося 64 копальні, в 2011 їх залишилося лише 13. А ось нині діє лише чотири, і всі, до речі, належать донецькому олігарху Р. Ахметову. Колись там  (1995 р.) працювало 112 тисяч шахтарів, 2011-го – 8,5, нині лише чотири тисячі. Всі решта стали безробітними. Порахуйте, скільки людей залиши лося без засобів до існування за 19 років.

Донецькі і луганські шахтарі чудово знають, якби, не приведе Боже, Донбас захопили кремлівські божевільні, то найперше, щоб вони зробили – закрили б усі державні вугільні підприємства. Позаяк у РФ весь вуглепром приватний. А це б довелося на корені умертвити десятки і десятки нинішніх містоутворюючих виробництв. Без роботи, а значить без хліба тут же б залишилося до двохсот тисяч самих шахтарів державних вугільних копалень, а одночасно безробітними стали б і члени їхніх сімей – педагоги, медики, культпрацівники, транспортники і інші молоді, активні люди. Бо коли в робітничому селищі закривається шахта, то разом із нею помирають школи, медичні установи, вся інша соціальна інфраструктура. Все перетворюється на пустку.

Можливо, окремим українським шахтарям, молодим і здоровим, зрозуміло ж, запропонували б переїжджати до Кузбасу, чи навіть до Воркути, на підприємства колишнього ГУЛАГУ. Там тепер зосереджений головний вуглевидобуток Росії. Чи не правда, весела перспектива…

До речі, все це кажу, як фахівець, оскільки до недавнього часу працював членом колегії Міністерства вугільної промисловсті України. 

Як не важко здогадатися, ось, де знаходиться відповідь на питання, чому понад дві третини жителів Донбасу, як свідчать дані останнього опитування, або понад сімдесят відсотків мешканців східного регіону різко і роздратовано висловлюються за припинення діяльності різного роду сепаратистських груп, котрі бігають регіонами з російськими триколорами і прапорами якоїсь  мульті донецької народної республіки. Є навіть твердження, що до числа таких «активістів» входить не більше 800 осіб. Не рахував – не знаю. Але що це, скажіть, проти шести мільйонів громадян Донецької і Луганської областей?

До речі, про яке можна говорити окреме виокремлення, якщо обидві ці області глибоко дотаційні з державного бюджету. Все що виробляють – тут же з’їдають, і основну частину часу в рокові сидять із простягнутою рукою до Києва – «позолотіть ручку, інакше помремо з голоду».  Я лише дивуюся бездарності нинішньої влади, яка мовчить, неадекватно споглядає, коли якісь так звані «народні губернатори», мери, пери і ще там різна шваль, котра виплила на хвилі п’яних розгулів молодиків зі зброєю в руках, за підтримки російського спецназу, на зборищах своїх прикуплених маргіналів заявляють про те, що буцімто Донбас годує Україну І, насамперед, бандерівський захід.

Та нічого подібного. Найбільший внесок до всеукраїнського короваю дають шість областей - Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, Сумська, Черкаська,  Львівська. Саме ці регіони могли б працювати і жити на самоокупності. Всі решта – є зонами ганебного проїдання. А Донецька та Луганські області в табелі про ранги за внеском в економіку займають відповідно аж  20 та 21 місця (за участі, зрозуміло, АРК). Дефіцит на душу населення тут складає – 2121 та 2262 гривні. (Більш детально про це читайте тут.)

Невже про такі речі маю писати я, скромний блогер, а не мають розповідати про таке державні видання – «Голос України», «Урядовий кур’єр», особливо ж Перший національний телеканал, яким з казни на подібне тратяться сотні мільйонів гривень. Тільки ж вони за минулою звичкою і далі славлять «регіоналів» та КПУ. А ті ж дії сепаратистів, терористів зовсім не засуджують…

Хіба з цими цифрами не можна публічно доказати, та так, щоб кожен у Донбасі второпав нарешті, зрозумів, десятому переказав у своєму краї, що їм, східнякам, прожити в якійсь там мурашниковій республіці без допомоги України, в тому числі й західної, бандерівської просто таки неможливо. Що в разі вчинення подібної махновщини, першими  над ким нависне загроза безробіття, повного зубожіння будуть якраз знову ж таки багатостраждальні шахтарі. Позаяк, відомо, що уряд А. Яценюка, при всій скруті економічного становища, які залишили йому у спадок «донецькі папєрєднікі» нещодавно віднайшов у скарбниці 12 мільярдів гривень на те, щоб якраз підтримати галузь гірників. Де такі гроші взяти для розвитку вугільнодобувного комплексу самому, виокрем ленному, самостійному регіону, прообразу недолугого Придністров’я, чи якоїсь там Південної Осетії, за чиєю спиною також бовваніє образ російського чобота? Це ж утопія…  

Влада програє тому, що вона зовсім не розповідає, хто вони насправді є ці так звані «народні обранці», які колотять лайно на антиукраїнських мітингах і демонстраціях, розмазують ним ворота влади і всіх тих, кому болить Україна.

Скажімо, Павло Губарєв, за яким найбільше плаче і навіть погрожує Києву Кремль – вигодованець ультраправої організації «Рускоє національноє єдінство», за тим  активіст партії Н. Вітренко. Правофланговий їхніх партійних протестів у Феодосії проти НАТО.  А його заступник на нинішніх барикадах Денис Пушилін - макіївській активіст знаменитого мавродіївського МММ. Тепер дурить донеччан проти фантастичних бандерівців і фашистів із Києва.

Невже у влади немає кому відкрито очі на цих лузерів, посприяти тому, аби шахтарі, яким ця безпардонна агресія загрожує найбільше, самотужки, без втручання військ і спецсил викинули цей маргінальний збрід за межі України. Хочуть жити під копитом Кремля, нехай і мандрують у ті краї…