Парламент або поміняє невдах, або ним самим займеться вулиця...

Терпець людей,схоже, обірвався. Скільки можна здавати без бою все - і території, і військові об'єкти, зброю, амуніцію, кидати напризволяще людей? Треба припинити стратегію панічного відступу, боязгуства. А ot з'ясувати, чи не є це банальною зрадою...

Скажіть, як бути громадянину України, коли все керівництво держави або абсолютні бездари, безвольні невдахи, або, можливо, й продажні зрадники? Ви ж зверніть увагу, від 1 березня, коли група озброєних людей на світанку увірвалися до ВР у Сімферополі і до нині, а це ось уже 47 діб (!), група людей від бригади "Б", яка практично керує нині Україною, не зробила жодного кроку для організації захисту інтересів держави. Жодного!

Тільки демонстративні і ганебні відступи, публічна демонстрація безвольності, здача все більшої, ширшої території України, майна, інтересів держави. Буквально ніякої реакції на знущання над українцями, нашими державними символами. Наче ми не цивілізований, самодостатній народ, а стадо баранів, яких догризає зграя шакалів…

То вони боялися захищати Крим, позаяк Росія буцімто почне наступ військами по всьому периметру кордону, здаючи все і всіх. Ми всі проковтнули цю гірку пілюлю, втерлися сльозами рідних загиблих: ви ж, сподіваюся, не забули, що на півострові загинуло двоє наших військових – прапорщик і майор? Тепер Кремль направивши по групці своїх диверсантів до низки  донецьких міст захоплює, громить без єдиного пострілу все, що тільки їм замнеться – міськрайвідділи  міліції, СБУ,державні, управлінські установи, структури. Захопленими вогнепалами озброюють своїх прибічників – п’яту колону регіонів. Фактично перебирають усю владу до своїх рук. А відповіді ніякої. Замість того, щоб оборонятися, дати відсіч чужинцям, всі розбігаються, тікають. Із Києва – а ні писку…  Сидять, як бовдури у золотих кабінетах,і лише нібито розгублено блимають очима, один супермодерний, як тепер кажуть, - продвинутий ексцентрик, котрий заледве не щогодини строчить повідомлення до Фейсбуку – здали те, здали се. Усе це залюбки тиражує російська преса: Донецк, Слов’янськ, Горловка… Наче складає перед РФ публічний звіт про перемоги. Тільки чиї  звитяги і вікторії тут прославляються?

Мовби виправдовуючи все це, штатний говорун, соловей партії «Батьківщина» С. Соболєв увечері понеділка, 14 квітня, в студії С.Шустера заявив. Мовляв, Донецьк це ще не вся Україна. Он є Запорізька область,(його рідна), там же все нормально, організована самооборона.

Із цього можна зробити висновок, що бригада "Б" Донбас готова вже й здати…   Мовляв, Україна велика, відступати є куди, поділимося трішки з агресором… Бо те, до чого вже дійшло, приміром, у Луганську переходить усі межі: містом розгулюють п’яні російські військові і бійці так званої народної самооборони. А в понеділок вже й з’явилися тут неголені, немиті, смердючі кубанські козаки з нагайками. Громадянам міста відверто погрожують зброєю. Лякаючи тих, хто огризається, стріляють поки що в повітря. Якась фантасмагорія, не інакше…

Маю підкреслити. Особлива неприязнь від промосковних нападників проявляється щодо журналістів. І в Донецькій, і в Луганській областях відомі випадки насильства проти представників ЗМІ. Люди в камуфляжах, взуті, до речі,  в фірмові черевики російської армії, озброєні автоматами АК-100, яких ніхто до цього ще не бачив в Україні, приїжджають серед білого дня в редакції видань, радіо і телебачення, буквально пакують неугодних їм проукраїнських журналіста і задежве не як сміття, у мішках, вивозять у невідомому напрямку. Це акти бузувірського залякування, відвертого московського дикунства. Буденна практика ординців. Словом, дурнувате кіно і московіти…

Якщо людей, котрі служать демократії і свободі слова в незалежній державі не може захистити українська влада, то треба звертатися до міжнародних структур. Варто не соромлячись сигналізувати і до «Репортерів без кордонів», і до ОБСЄ, до ООН. Це не що інше, як гуманітарна катастрофа регіонів Донбасу. І до цього довела, як на мене, не стільки агресивна Росія, як злочинна бездіяльність такої бездарі, як пастор Турчинов. Безпардонний пацифіст, якому при свічках належало б читати проповіді пастві, а не сідати до крісла керівника держави, та ще й у час бойових дій.

Ви ж, сподіваюся, знаєте, вже понад півтори доби поминула від того часу, як завершилося чергове засідання РНБОУ, на якому прийнято рішення про початок антитерористичної операції (АТО) в східних областях України. Більше того, до ранку понеділка всім нападникам належало скласти зброю. Якщо вони відмовляться так учинити, то починається АТО із залученням Збройних сил України.

І що, чому не розпочалася операція? А тому, що сірий і убогий миролюбець О. Турчинов знайшов генерального секретаря ООН і з ним буцімто домовився, що начебто в регіон Донбасу будуть вводитися миротворчі сили поспіль з українськими військами. 14 квітня всі телеканали, як Пилип із конопель, із ранку до ночі крутять цю муйню, як найголовнішу новину…

Хіба в редакціях телебачення не знають, та й в Інтернет виданнях також, що для ООН організувати миротворчу місію в нову точку на карті світу, це означає потратити місяців із три, а то й усі пів року. Коли не більше. В ООН же немає своїх власних збройних сил. Їх потрібно по крупиці зібрати з різних держав. І затрати бюджету міжнародної організації на проблеми України явно не передбачені. Всі подібні рішення потрібно проводити через Раду Безпеки, яку неодмінно заблокує Росія, через Генеральну асамблею. Одне слово, абсолютна утопія.

Чи не пряма це допомога агресору, спосіб роздерти, остаточно підім’яти під себе весь схід, а за ним, напевне, і південь України?  

А що, до речі, з антитерористичною операцією? Вона вже відмінена? У зв’язку з встановленням контакту з Пан Гі Муном?

Якщо так, то це повне божевілля.

Як і те, до чого впродовж двох місяців свого керівництва довів МВС ставленик Ю. Тимошенко пан Аваков. Як на мене, то його потрібно судити лише за те, що дві доби поспіль пописуючи оповідки в Фесбуці про те, як російські загарбники при підтримці п’ятої колони в Горлівці штурмують тамтешній міськвідділ міліції, знущаються над українцями, цей новоявлений російськомовний Остап Вишня не спромігся виконати свої прямі безпосередні обов’язки керівника відомства – негайно направити підмогу міліціонерам, і, зокрема,  герою, полковнику Андрію Крищенку, який самотужки, відбиваючись від окупантів, із приміщення міліції скинув російський триколор. При  цьому українець  виявися страшенно побитим московськими найманцями і вивезений у невідомому напрямку. Тільки дивом його вдалося визволити, але й на цьому останньому недолугий писар-начальник заробив собі іще один Інтернет плюс -  першим повідомив про знахідку… Тепер вихваляє полковника…

Так, як учинив Аваков – це важкий державний злочин. Так поводяться лише мерзотники, або відверті вороги України. Йому не місце на посту міністра. І, як на мене, то генеральна прокуратура має порушити проти нього кримінальну справу. Верховна Рада повинна звільнити цього дивака самопіарника з ноутбуком з поста міністра. Ось достойник, вихованець із гнізда Тимошенко...

Дивно чому в цій команді бездар затесалася загалом порядна людина Андрій Парубій – секретар РНБОУ? Якщо його підкорили ці горе-пацифісти, майстри здачі території ворогам, не надають права голосу й дій на засіданнях РНБОУ, він, як істинний патріот, повинен, либонь, покласти на стіл заяву і взятися особисто за формування сотень для звільнення окупованих територій. Так, напевне, повинно бути. Чи може все таки аж надто сподобалося в затишному кабінеті, при  персональному лімузині, зі штатом помічників? Тоді, Андрію, ви ворог України. Невже вас влаштовує така ситуація?

Я не раз писав уже про те, що чиновництво у владі просто таки проковтнуло в минулому активну журналістку і громадського діяча Вікторію Сюмар. У цей тривожний час, як заступник секретаря РНБОУ, вона повинна була б, мабуть, створити групу активних, писучих журналістів, які б регулярно, можливо б, навіть щодоби розвінчували ворожу московську пропаганду, готували для інформагентств, світової спільноти правдиві повідомлення з прифронтових зон, а краще б разом із картинками подавали реляції про дійсний стан життя в Україні за анексії Криму, спроби РФ загарбання інших наших територій. Організовувати журналістські розслідування щодо доказів агресії силових структур московітів. Репортажі з зони конфліктів. Для цього не потрібно особливо багато затрат, тільки ініціатива й організованість. Я б, приміром, і сам залюбки і безкоштовно попрацював у такому інформбюро. Тільки ж там, на горі, мертва тиша. Хоча, зазначу, таку групу можна створити і при державному агенстві Укрінформ. Але ж для цього потрібно бодай думати і щось робити, а не просто сидіти без діла...

Чи чули ви щось про таке, десь бачили подібне? Я ні. Хоча, здається. вже втретє озвучую цю ідею у пресі… (Приміром, як ось тут.) Чи вуха позатикали ватою, понадувалися, загордилися. Нічого не читають, нікого не чують  А ціна їхнім бундючним потугам навіть не нуль, а жирний мінус…

Оцінюючи вчинки представників нинішньої влади, мимоволі згадую такого дивака із недалекої нашої дійсності, як … Сашко Білий. Зізнаюся, що до недавнього часу просто таки вороже ставився до витівок Олександра Музичко. Особливо тоді, коли побачив на екрані його химерні штучки з автоматом на засіданні, здається, Рівненської обласної, чи районної ради, а також тоді, коли переглянув відеоряд про мордування ним юного місцевого прокурора. То був явний перебір, невиправдана публічна агресія. Образ Кармелюка панові Музичку явно не вдався. Але переконаний: якби він нині був живий, то я б не вагаючись пішов із ним, аби взяти декого у новій безпардонній, недолугій владі за матню, хто чітко і без пояснень своїх учинків, або під різними ганебними вигадками по-зрадницьки здає завоювання Майдану, державності, незалежності України. І зупинити їх у нас, як бачу, нікому. Але конче потрібно. Мабуть, саме  тому й знищили вороги Сашка Білого. Відверто й нахабно. І ще треба добре розібратися, з’ясувати, що то була за така незграбна ліквідація українського патріота, за чиєю вона вчинялася командою…

Усіх же киян і гостей столиці запрошую у вівторок, 15 квітня, до стін Верховної  Ради. Треба дотиснути парламентську зраду до того, щоб був замінений на достойну людину (про це читайте тут) О. Турчинов. Щоб було звільнено з посади міністра внутрішній справ. Щоб депутатських мандатів позбавити таких одіозних постатей, як О. Царьов.

І не вірте, будь ласка, що вчорашнє віче на Майдані розгніваних бездіяльністю влади людей, яке перетворилося згодом у нічні тривожні дебати розбурханого людського моря українських патріотів під стінами Верховної Ради на руку Москві. Неправда! Навпаки, ось така якраз згубна оцінка бажання людей захищати свою державу, гасіння патріотичних поривів людей, чим займаються О. Турчинов і вся кАманда ЮВТ, здача території регіон за регіоном ворогові -  оце злочин проти України. Тому що негідників треба гнати з влади. І що швидше, то краще. І так воно буде до тих пір, аж поки туди не доберемо чесних та надійних, рішучих людей.

Слава Україні! Героям Слава!