Нерівність – це не про вибір жінки, а коли вибір роблять за неї

Якщо ви не бачите чорної кішки в темній кімнаті, це не означає, що її там немає. Якщо ви не помічаєте гендерну нерівність, це не означає, що її не існує.

І бажано звертати увагу на цю проблему не лише 7,8 березня, а й протягом року… Скоріш за все ви навіть стикалися з цим явищем, але просто ще не готові визнати несправедливості по відношенню до жінок на шляху до кар’єрного становлення.

За даними міжнародного рейтингу гендерної рівності The Global Gender Gap Index 2020, допоки жодна з країн світу не досягла гендерного рівноправ'я. Україна ж посіла 59 місце зі 153 країн, що входять до рейтингу. Для порівняння: Колумбія на 22-й позиції, Намібія – на 12, а та ж сусідка-Молдова посіла 23 місце. Поки наше суспільство не визнає, що воно не зовсім «здорове», ми не зможемо розпочати курс лікування, а відповідно не почнемо одужувати.

Результати опитування демонструють, що лише 35% респондентів вважають нерівність між чоловіками та жінками поширеним явищем, натомість 56% переконані, що це рідкість. Говорячи про можливості кар’єрного зростання в Україні, знову ж таки лише третина переконана, що у чоловіків є переваги. Натомість щодо оплати праці, то 45% вважають, що в українських чоловіків більше можливостей. Мабуть, чули вислів: де чоловік заробляє долар, жінка заробляє 81 цент. В Україні ж розрив між зарплатами жінок і чоловіків, за даними Держстату, складає понад 20%.

Щодо можливостей у політиці, то більшість (54%) говорить про кращі можливості для чоловіків. Цікаво, що оцінюючи можливості у згаданих сферах, чоловіки частіше говорили про рівні можливості обох статей, аніж жінки. Натомість жінки навпаки – частіше зазначали про кращі можливості для чоловіків.

Станом на сьогодні загальне співвідношення чоловіків і жінок серед керівників організацій і підприємств в Україні – 60% на 40%. Причому з цих 40% лише 18,4% топ-менеджерки великого бізнесу.

Усі ці дані свідчать про те, що професійна сфера в Україні досі залишається чоловічою прерогативою, так само як і політична, і вся соціальна. Тому чоловіки менше помічають нерівність, бо вона їх майже не стосується.

Але така «вибіркова сліпота» щодо гендерних питань – це ж не лише проблема жінок, а й економічна вада всього суспільства. Гендерні упередження та стереотипи призводять до диспропорції у професійних сферах, а ігнорування потенціалу жінок – до збитків. За підрахунками економістів BofA Securities, з 1990 року гендерна нерівність коштувала світові 70 трлн доларів. У доповіді також наголошується, що цілковита рівність чоловіків і жінок у всьому світі може збільшити світовий ВВП до 28 трлн доларів до 2025 року. Та щоб усунути гендерний економічний розрив за сьогоднішніми темпами, нам знадобиться 257 років. Як прискорити цей процес?

Як трансформувати гендерну нерівність у гендерне партнерство?

Я вірю в усі методи боротьби з гендерною дискримінацією, але є такі, які наука, статистика, практика, досвід визнають як більш дієві попри їх можливу зовнішню «неідеальність». Один з таких – квоти. У цього аспекту найбільше опонентів, але саме він найбільш ефективний, що доведено досвідом країн, які застосували квоти. Якщо відстоювати гендерну рівність лише закликами, то «еволюційно» доведеться надто довго чекати на результати. Натомість у Саудівській Аравії, яка відома значно більш консервативним ставленням до жінок, знайшлася політична воля та були введені квоти, що призвело до суттєвого збільшення кількості жінок у їхньому парламенті. Квоти насамперед вводяться для того, щоб швидко зрівняти певну диспропорцію.

У державах, в яких застосовувалося введення гендерних квот, це розцінюється як тимчасовий захід для залучення жінок до політичного й економічного життя країни. Зазвичай лише країни з високим рівнем демократії можуть покладатися на добровільні квоти партій та підприємств. А країни з менш розвинутими демократією та економікою – на законодавчі квоти. Після того, як забезпечується збалансоване представництво двох статей, квоти, як правило, можуть бути скасовані. Причому ґендерні квоти вводять не лише в політиці, а й на підприємствах. Наприклад, щоб скористатися можливостями, які надають висококваліфіковані жінки, уряд Німеччини на початку цього року запропонував запровадити гендерні квоти для керівних посад у великих компаніях – одне з трьох місць у раді директорів має посідати жінка.

Другий – добровільні заходи інституцій та відмова самих жінок від самодискримінації. Дуже важливими є програми партій, компаній, які самостійно підтримують професійний розвиток жінок. Жінки ж, які підтримують інших жінок, – це ще один ступінь зрілості суспільства. Замість того, щоб критикувати та нарікати на когось або чекати законодавчих рішень, кожен із нас може обрати зручну форму допомоги: чи посприяти студентці в отриманні цікавого місця стажування, чи колезі жінці-менеджеру отримати запрошення на освітній семінар, або стати ментором для жінки, яка будує кар’єру. З іншого боку, самі жінки мають активніше обирати, на яке місце претендувати та який гонорар попросити за свою роботу. Без докорів сумління просіть на 20−25% більше, ніж спало вам на думку. Адже настільки більше, згідно з дослідженнями, зазвичай просять чоловіки.  

Третій – адвокація чоловіків інтересів жінок. Наприклад, у США є програма MARC (Men Advocating Real Change), яка надихає і спонукає чоловіків бути прихильниками гендерної справедливості, залучаючи їх як активних «союзників» у цій боротьбі. Президент Джо Байден, Прем’єр Джастін Трюдо та інші політики наголошують на тому, що не просто цінують жінок, а бачать своєю місією наділення їх реальними владними повноваженнями. Я працюю у «чоловічих» сферах вже багато років. І постійно переконуюсь, що дуже важливо, щоб чоловіки усвідомлювали власну відповідальність за ситуацію. На сьогодні більшість представників урядів, парламентів та управлінців – це чоловіки. Відповідно саме вони і мають нести відповідальність за коригування проблеми нерівності та виділення на це ресурсів, які є у їхніх руках.

Я особисто не вірю у можливість докорінної зміни ситуації без законодавчих ініціатив. Але визнаю, що є і більш м’які заходи, які кожен із нас може обрати для революції рівності.

Ми ж, жінки, маємо навчитись визнавати свої права, відстоювати їх консолідовано й утримувати увагу на цій боротьбі щодня протягом 365 днів. Нерівність – це не про вибір жінки. Нерівність – це коли вибір роблять за неї і коли, насправді, цього вибору немає.