Моя мрія на 2021: нехай свідомі лідери допоможуть жінкам у їх професійному становленні!

Один із найвідоміших способів загадувати бажання на Новий рік – це написати його на аркуші паперу, але ж тоді про нього знатиму лише я. Своє бажання я б хотіла розділити з іншими.

Воно полягає в економічно сильній державі та в реалізованих економічно активних жінках, причому перше неможливе без другого. Що ж відбувається в Україні? Превалююча більшість жінок, чиї права, думки, міркування представлені більшістю чоловіків, зокрема в парламенті та на керівних посадах установ і підприємств. І це потребує змін!

Статистика щодо статевого розподілу працевлаштованих українців свідчить про існування гендерної «сегрегації» в економіці. Жінок і дівчат значно більше серед технічних службовців (83,5% проти 16,5%); працівників сфери торгівлі та послуг (67,5% проти 32,5%); фахівців (64,6% проти 35,4%), натомість серед законодавців, вищих державних службовців, керівників, топ-менеджерів представниць жіночої статі майже на третину менше за чоловіків. Але є й успішні виключення. Зокрема в Операторі ГТС України, де я нині працюю, кількість жінок на керівних позиціях становить 21%, тоді як в українській енергетиці в цілому – лише 1% попри високі результати. Це ніби й гарна статистика, але цифри ще далекі від ідеалу ефективного використання можливостей трудових ресурсів.

По-перше, це неефективно, а, по-друге, це марнотратство. Навіть у сім’ї найкращий результат – це коли чоловік і дружина поєднують свої різні потенціали і вправно вирішують всі питання вдвох. У жінок держава вкладає не менше, ніж у чоловіків, зокрема в середню та вищу освіту. В Україні одні з найосвіченіших жінок у світі! І якщо суспільство не зробить нічого, щоб ці жінки також були представлені в публічному управлінні, як от у парламенті й уряді та на керівних посадах приватного сектору, – це втрачений ресурс інвестицій в освіту.

Професійна сфера – найбільш яскравий індикатор гендерної асиметрії. Наприклад, за даними 2016 року (а ситуація майже не змінилася за останні 4 роки) серед державних службовців – 76% жінок, проте саме чоловіки, як правило, мають більш високі посадові категорії. Виходить, і досвід, і освіта не мають значення? А що тоді так сильно вирізняє чоловіків для просування на керівні посади? Так, серед керівників першої категорії жінки становлять лише 14,2%, другої категорії – 30,3%, третьої категорії – 41,7%. Жінкам довіряють рутинну, малоперспективну роботу, оскільки є усталені стереотипи, що лише чоловіки можуть бути рішучими та витривалими, а жінки – лише емоційними. Насправді ж чоловіки також можуть бути чуйними, а жінки – сильними. Це саме той необхідний баланс, щоб відчувати та реагувати на болі різних прошарків суспільства.

У 2018 році у Франції стався цікавий епізод. У міській раді Парижа на вищі керівні посади призначили 11 жінок і лише п’ять чоловіків. Через дискримінацію останніх команду мера Парижа Анни Ідальго уряд оштрафував на 90 тисяч євро. У міськраді Парижа такі призначення пояснили тим, що намагалися збалансувати кількість жінок і чоловіків на управлінських посадах: «Парадоксально дорікати нам у цих призначеннях, які дозволяють надолужити згаяне». Наразі там працюють над скороченням розриву в оплаті праці та продовжують впроваджувати гендерні квоти в суспільне життя.

Добровільні гендерні квоти застосовують понад 55 країн світу, зокрема Канада, Австралія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Іспанія та Швеція. Якщо по суті, то що таке квота? Квота – це втручання держави у якесь явище, де спостерігається певна асиметрія, і яке не може бути врегульоване в інший спосіб. Можна чекати десятиріччя, поки ситуація зміниться, а можна зробити так, як Норвегія, Швеція – спочатку запроваджувати добровільні квоти, потім – законодавчі. Квота є тимчасовим заходом, який допомагає суспільству пережити певний етап трансформації.

В Україні введення квот дало позитивні зрушення поки лише на рівні місцевої політики. Якщо на виборах 2015 року у списках було 30–32% жінок, то цього року кількість кандидаток зросла до 43%. До обласних рад на минулих місцевих виборах було обрано 15% жінок, нині – 28%. До міських рад у 2015-му обрали 20%, у 2020-му – 30%. Проте досі жінки навіть під час передвиборчої кампанії стикаються із сексизмом, дискримінацією, образами та стереотипами. На жаль, зберігається тенденція: що нижчий рівень ради, то більше там жінок. Але це аж ніяк не означає, що це і є той рівень, на який заслуговує жінка.

Але є і те, що кожен із нас, незалежно від статі, може зробити вже зараз, не чекаючи на законодавчі зміни, – допомогти якісь жінці реалізувати її професійну мрію. Наважитись на новий курс навчання, спровокувати її на подачу документів на високу посаду, підтримати розмовою про кар’єрний розвиток та бар’єри у ньому – ось прості приклади допомоги, які можуть змінити чиєсь життя вже у 2021-му. Це зробили багато чудових людей у моєму житті і я не перестаю їм дякувати за підтримку. Тільки найбільш зухвалі жінки та чоловіки сьогодні думають, що вони самостійно чогось досягли. Так, енергія та мотивація кожного з нас є дуже важливими, але, якщо ми озирнемося назад, то зрозуміємо – нас підтримували, прямо або опосередковано. І ми маємо повернути борг допомогою іншим. Мені б хотілося, щоб у 2021 звернули увагу саме на жінок.

«Єдина втома, яку я відчувала, – це втома здаватися», – ці слова належать Розі Паркс, чия боротьба за права розпочалася з відмови капітулювати перед несправедливістю і тогочасними канонами в США, з відмови поступитися своїм місцем не лише в автобусі, а й у суспільстві.

Нехай жодній жінці, дівчині не доведеться поступатись своїм місцем, на яке вона заслуговує, і на шляху кожної з нас зустрінеться якомога більше чоловіків і жінок, які розуміють цінність жінок для економіки та готові допомогти бодай одній жінці зробити важливий крок уперед!