Трамп як символ зміни глобальної парадигми міжнародної політики

Обрання президентом Дональда Трампа позначило не просто зміну адміністрації в США. Це ознаменувало остаточне оформлення зміни світового зовнішньополітичного тренду. Міжнародна політика впевнено дрейфує від ідеалістичного сприйняття світового устрою з його

Обранняпрезидентом Дональда Трампа позначило не просто зміну адміністрації в США. Цеознаменувало остаточне оформлення зміни світового зовнішньополітичного тренду.Міжнародна політика впевнено дрейфує від ідеалістичного сприйняття світовогоустрою з його вірою в глобальну демократію та лібералізм в бік раціональногопрагматизму. Україні це також слід розуміти і вибудовувати свою політикувиходячи із нових політичних реалій.

Післявиборів в США пройшло не так багато часу. Проте, цього достатньо аби остаточноусвідомити, що акценти зовнішньої політики в світі змінюються. І основнимспікером цих змін став саме новий американський лідер. Центральною тезоюДональда Трампа, яку він постійно озвучував під час передвиборної кампанії і, втому числі, в своїй інавгураційній промові, стала необхідність зміни акцентівполітики на користь прагматизму й національного інтересу.

«Протягомдесятиліть ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американської,субсидували армії інших країн, допускаючи сумне послаблення наших власнихзбройних сил. Ми захищали кордони інших країн, і при цьому відмовлялисязахищати власні кордони»(Д. Трамп, Інаугураційна промова).

Фактично вінзаявив, що Америка буде дивитися на процеси у світовій політиці та економіцівиключно крізь призму власного інтересу. У певному сенсі Трамп пропонуєповернути державу до своїх витоків, де вона створювалося як інструментреалізації та захисту інтересів і прав саме своїх громадян.

«Кожнерішення з торгівлі, з податків, по імміграції, у закордонних справах будеприйматися в інтересах американських робітників та американських сімей» (Д.Трамп, Інаугураційна промова).

У цьомуконтексті абсолютно логічним виглядав і тон розмови нового американськогопрезидента з російським колегою Путіним, яка відбулася 29 січня. Тоді Трампрозкритикував договір про заходи щодо подальшого скорочення і обмеженнястратегічних наступальних озброєнь, укладений в 2010 році при адміністраціїБарака Обами (СНО-3). Він просто заявив, що цей договір не в інтересах йогокраїни.

Трамп, немовна противагу опонентам-демократам, каже, що більше не хоче і не буде керуватисяідеалістичним мотивами, які так любили його попередники. Він «підписав» договірзі своїми виборцями і, як людина слова, буде слідувати виключно йому, а неуявленнями про загальний добробут або месіанським цілям утвердження цінностейліберальної демократії в усьому світі.

Багато вчому він лише озвучив те, що фактично відбувається на світовій арені як мінімумостаннє десятиліття. Геополітичний дискурс усе більше акцентує свою увагу напримат внутрішньої політики, на необхідності підходити до всіх питань з точкизору раціональності, прагматизму та національних інтересів.

Виборцізахідних демократій втомилися від розмов і політик на чолі яких ставитьсяглобальне і регіональне домінування, міжнародні союзи та наднаціональніінституції. Вони в них, небезпідставно, бачать загрозу, яка персоналізуєтьсяпотоками мігрантів, втратою робочих місць, зростанням безробіття, розмиваннямнаціональних культур та загрозою тероризму. Це стало проблемою як Європи, так іАмерики.

Звідсизростаюча популярність правих сил в Західній Європі. На політичних прапорахяких красуються гасла про необхідність перекрити невичерпні потоки мігрантів, запровадитимеханізми захисту місцевих культур, економік, територій. Подібні ж процеси, алепід прапорами лівих, відбуваються і в країнах Східної Європи, які все щерефлексують свій статус провінційних задвірок якими вона стали після розвалусоцтабору.

Врезультаті, ми маємо глибоку кризу Європейського союзу, який вже зараз опинивсяна межі розвалу. І, судячи з усього, так званий Brexit лише верхівка айсбергувідцентрових процесів, що відбуваються всередині ЄС.

Вельмипоказовою в цьому контексті виглядає і полеміка навколо голосуваннянаціональними парламентами ЄС асоційованого членства та безвізового режиму дляУкраїни. Місцевим політикам вже недостатньо одного лише прагнення України та їїприхильності до ідеалів демократії, свободи та європейських цінностей.

Їм потрібніцифри, розрахунки, механізми на випадок якщо щось піде не так, як планувалосяспочатку, підтримка населення. Тобто максимум прагматизму в якості аргументів,причому насамперед аргументів для власних громадян.

У якостіпоказової ілюстрації можна згадати дослідження, щоз'явилося напередодні голосування в нижній палаті парламенту Нідерландівпитання щодо асоційованого членства в ЄС України.  В ньому голландці намагаються прорахувати всінюанси такого рішення. І, в першу чергу, вони розмірковують в категоріях грошейта цифр, а не ідеалів і принципів.

Чим подібназміна глобальної парадигми загрожує Україні? Перше і найголовніше - вукраїнській зовнішній політиці добігає кінця, я б це назвав «золота романтичнаепоха». Її суть можна описати як: ми обіцяємо і прагнемо, а нам тільки за цедають гроші. Ця епоха і так тривала більше 20 років. І вона завершилася!

Нам непросто натякають, а вже прямо говорять, що лише гасел та «щирих намірів» замалодля співпраці із західними партнерами. Вони прагнуть бачити максимумконкретики. Тобто можливостей отримання дешевих кредитів, допомоги та грантів вобмін на запевнення більше не буде!

Західніпартнери хочуть конкретні результати. Причому не тільки всередині України, а й,в першу чергу, з оглядкою на вигоди для своїх країн. Показовий свіжий приклад:скасування Україною мораторію на експорт лісу-кругляка в ЄС безпосередньопов'язана з отриманням макрофінансової допомоги в розмірі 600 млн. євро.Чергові транші кредитів від МВФ та Світового банку йдуть в зчепленні з вимогамипро внесення змін до українського законодавства з метою змінити ті чи іншісфери нашої держави.

Поки вУкраїні ще немає повного усвідомлення зламу підходів, нового глобального трендуміжнародного співробітництва. Для багатьох це буде холодним душем. Але подібнийгарт стане дуже корисним для суспільства й політичного істеблішменту.

Це навчитьнас більш прагматично підходити до питань державного будівництва. Лише так ми,нарешті, зможемо реально займатися своєю країною, підвищувати їїконкурентоспроможність і, невеликими кроками, з оглядкою на власний інтерес,покращувати її позиції на світовій арені.

А увідносинах із західними (й не тільки) партнерами доведеться вчитися торгуватисяі виторговувати. Пропонувати взаємовигідні рішення і точки взаємної вигоди.Жорстко відстоювати свої інтереси. Інакше ні Америці Дональда Трампа, ні сьогоднішнімкраїнам ЄС Україна не буде цікава.

Тому,вчимося жити в епоху глобального прагматизму, інтересів держави ібагатополярного світу.