Отже, ще одна фіскальна служба?

Боротьба з корупцією для нас понад усе! Цим ми здатні опікуватися з ранку до ночі, щодня і цілодобово. З ініціативи Міністерства фінансів в Україні невдовзі може з’явитися Служба фінансових розслідувань (СФР).

Безперечно, ідея об’єднати функції податкової міліції, ГУБОЗ, УДСБЕЗ   на часі. Кадрове забезпечення СФР буде відчутно посилене. Найголовніше, що ця служба стане не силовою, а в першу чергу аналітичною.

Декларативні  переваги можна звести до переліку, що СФР — це:

а) запобіжник від розпорошення зусиль фахівців, які проводять фінансові розслідування та уникнення колективної безвідповідальності;

 б) передумова посилення контролю за державними монополіями та  приватними корпораціями;

в) дієвий  механізм детінізації  фінансових надходжень і витрат не лише у бюджетній, а й позабюджетних сферах.

Проте, насторожує та очевидність, коли на кожну нагальну суспільну проблему створюється бюрократична структура. Наразі в Україні існує близько трьох десятків державних структур, покликаних запобігати і протидіяти злісним фінансовим зловживанням та хронічній корупції…

Нагадаємо окремі з них: Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами. От-от розпочне свою діяльність Державне бюро розслідувань (ДБР). Передбачається, що ДБР має акумулювати значні повноваження, якими послуговується  Генеральна прокуратура, СБУ, МВС, Державна фіскальна служба. Також нещодавно прийнятим законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено утворення Спеціалізованого антикорупційного суду України.

Очевидно, що за такого фронту борців з фінансовими зловживаннями провокується значне дублювання функцій, пріоритетів та сфер впливу. Уже зараз спостерігаємо за «перетягуванням канату» між НАБУ і Генеральною прокуратурою, керівниками НАБУ й Антикорупційної прокуратури.

Хоча, за суттю, саме ці установи мали б являти собою єдиний, неконфліктний організм і при цьому демонструвати найвищу компетентність, миттєву аналітичну реакцію та принципову вимогливість до себе за кінцеві результати фінансових розслідувань. Але, на жаль, факти свідчать про надто низький коефіцієнт корисної дії цих інституцій.

Щоб перебороти  корупційну епідемію, щороку необхідно розслідувати кілька тисяч проваджень щодо зловживань. Реальна ж статистика нинішніх «звершень» засвідчує малу ефективність існуючої системи боротьби з фінансовими правопорушеннями.

Накопичений зарубіжний досвід  (Австрії, Грузії, Італії, Польщі, США, Швеції) свідчить, що ефективно діє кілька (а не десятки) органів фінансових розслідувань та запобігання й протидії корупції. У Румунії щороку ув’язнюють близько 1000 корупціонерів. Отже, не кількість контрольно-наглядових органів забезпечує ефективне запобігання і протидію найбільш розповсюдженим і небезпечним різновидам фінансових правопорушень, а наявна політичної волі та визначеність найважливіших пріоритетів держави.

Звідси напрошується висновок, про важливість підвищення практичної дієвості вже діючих органів, покликаних здійснювати фінансові розслідування.

Отже, особливим загальнодержавним дороговказом має стати не множення контрольно-наглядової бюрократії, а створення реальних умов для ефективної роботи вже існуючих. Слід розуміти, що держава дедалі відчутніше має впливати на фінансові процеси в країні як жорсткий контролер і домагатися невідворотної відповідальності ініціаторів і провідників злочинних схем.