Парламент повертає контроль

Фракції та депутатські групи парламенти не часто нас тішать одностайністю. Зазвичай вони привчили нас до щоденного пафосного чьосу із трибун, і не терпимістю альтернативної точку зору.

Але і у Верховній Раді є теми, які можуть об’єднати і непримиренних друзів. І такою об’єднавчою темою стало розширення контрольних повноважень Парламенту.

Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення ефективної реалізації парламентського контролю №4131 від 18.09.2020, направлений на посилення контролюючої функції Верховної Ради України, як головної інституції в державі

Проблема парламентського контролю завжди доволі гостро стояла в Парламенті, але починаючи приблизно з 2008 року Парламент виконував цей функціонал доволі формально-номінально. Головна причина полягала у тому, що коаліція формувалась навколо конкретного політика Президента або Прем’єр-міністра, які виконували лише функцію легалізації рішень чергової політичної кліка, яка знаходилась при владі. Ані НУНС, ані «Партія Регіонів», ані тим більш коаліція БПП-НФ не ставили перед собою задачу перетворити Верховну Раду України у дійсно сильний інституційний орган, а не придаток Банкової.

Наразі всі парламентські фракції об’єднались заради нагадування виконавчій владі, що в Україні все ж парламентсько-президентська республіка.

Запропоновані законопроектом зміни усувають колізії між різноманітними Законами, що стосуються контрольних функцій парламенту, а саме:

У Регламенті вводиться окрема глава, присвячена парламентському контролю через підзвітність органів виконавчої влади;

Усувається колізія між статтею 20 і 240 Регламенту – звіти (доповіді, інформація) посадових осіб та державних органів, щодо яких Верховна Рада наділена установчими повноваженнями, включаються до порядку денного без голосування, звіти (доповіді, інформація) інших посадових осіб – за ініціативою членів профільних комітетів, інших суб’єктів права законодавчої ініціативи за рішенням парламенту. З цією метою Регламент доповнюється спеціальними статтями про розгляд окремих звітів і доповідей, які мають загальний підхід та свої особливості. Водночас нова стаття 2328 Регламенту (фактично оновлення стаття 240 у чинній редакції Регламенту) регулюватиме порядок розгляду інформації інших посадових осіб;

Посилюється механізм інституційної взаємодії Верховної Ради та Рахункової палати і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – у Регламенті не тільки прописується порядок розгляду їхніх звітів і доповідей, а передбачена можливість надсилання рекомендацій та звернення до інших державних органів і органів місцевого самоврядування з метою належного виконання рішень інституцій парламентського контролю. Також усувається колізія між статтею 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і частиною шостою статті 208 Регламенту;

Посилюється дієвість парламентських слухань – рекомендації за результатом слухань повинні містити строки надання інформації про стан реалізації рекомендацій, а також, у разі потреби, план проведення обговорень («круглих столів», громадських обговорень, слухань у комітетах тощо) щодо стану їх реалізації, список законопроектів, необхідних для реалізації рекомендацій, орієнтовний строк їх розробки і внесення та перелік комітетів, яким Верховна Рада доручає розробити відповідні законопроекти, перелік інших заходів, спрямованих на реалізації рекомендацій та контроль за їх виконанням.

Відтепер комітети зобов’язані розглядати звіти на своєму засіданні, за дорученням Верховної Ради України організовувати та готувати розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради України звітів, доповідей та іншої інформації державних органів та посадових осіб, які у передбачених законом випадках подаються до Верховної Ради України. Водночас вони мають право ініціювати питання про розгляд на пленарному засіданні парламенту звітів, доповідей та іншої інформації, поданих до Верховної Ради України державними органами та посадовими особами (якщо розгляд таких звітів (доповідей, інформації) прямо не передбачений законом); можуть проводити громадське обговорення таких звітів, доповідей та іншої інформації.

У випадку надходження звіту (доповіді, інформації), розгляд якої не передбачений спеціальними статтями Регламенту, комітети в обов’язковому порядку розглядають такий звіт (доповідь, інформацію) і приймають рішення щодо ініціювання розгляду такого звіту на пленарному засіданні та/або його врахуванні при реалізації функцій комітетів (законопроектної, організаційної, контрольної). Водночас, будь-який суб’єкт права законодавчої ініціативи може внести пропозицію про розгляд такого звіту (доповіді, інформації) на пленарному засіданні Верховної Ради.

Вдосконалюються положення щодо підготовки та розгляду звіту Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України:

1) програма діяльності Кабінету Міністрів України повинна містити програмні цілі, критерії, за якими оцінюється ступінь досягнення цілей, та завдання, виконання яких є необхідним для досягнення цілей – ці показники необхідні для об’єктивної оцінки діяльність Уряду;

2) Верховна Рада України отримає права за результатом розгляду щорічного звіту Уряду надати йому рекомендації та заслухати стан виконання цих рекомендацій під час наступного щорічного або позачергового звіту.

Також важливо, що нарешті деталізований порядок звітів Генерального прокурора України і Голови Служби безпеки України.

Питання посилення контрольної функції Парламенту воно перезріло ще років 15 назад і тішить, що слабість виконавчої влади, народні депутати використовують для того, щоб нагадати Президенту, що в Україні парламентсько-президентська республіка, а не навпаки.