Фізична особа-підприємець. Чи потрібен шлюбний договір?

Чи варто укладати шлюбний договір? Багато хто з подружжя ставив і ставитиме собі це запитання.  Прихильників як і «за», так і «проти»  шлюбного контракту завжди буде безліч. І кожен з них матиме рацію.

Однак, розглянемо ситуацію, коли один з подружжя є фізичною особою-підприємцем. Звичайно, на Ваші сімейні стосунки заняття підприємницькою діяльністю одним з подружжя ніяким чином нібито і не впливає, а от у майнових питаннях важлива ясність.

Розберемося більш детально.

Конституція України гарантує кожному громадянину право на самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В той же час, фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю,  всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернене стягнення, а фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яке належатиме їй при поділі майна.

Отже, важливим є питання правового режиму майна фізичної особи-підприємця. Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права. Цивільний кодекс каже, що майно, набуте подружжям за час шлюбу є, їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом чи договором, а майно, набуте в результаті спільної праці та спільні грошові кошти членів сім’ї, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом чи договором. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, у тих випадках, коли фізична особа-підприємець, здійснюючи підприємницьку діяльність, перебуває у шлюбі, постає питання: з однієї сторони, підприємницька діяльність є  самостійною і не потребує, при укладенні угод, згоди іншого подружжя, але, в той же час,  режим права спільної сумісної власності ніхто не відміняв.

Згідно ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Інший з подружжя має право звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Аналізуючи норми Цивільного кодексу України можна чітко встановити, що стягнення за зобов’язаннями фізичної особи – підприємця може бути звернено на його частку у праві спільної сумісної власності подружжя, лише після виділення такої частки в натурі, те ж саме вказує і п.1 ст. 73 Сімейного кодексу. Отже,  при здійсненні підприємницької діяльності, яка ведеться на власний ризик, для фізичної особи-підприємця важливим є визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

Як уже зазначалось, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, також вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності. В разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи шлюбним договором. В такому випадку звернення стягнення за зобов’язаннями фізичної особи-підприємця може бути звернено на досить велику частину майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Дуже важливим у цьому випадку є чітке визначення майна, яке фізична особа-підприємець набула під час шлюбу проте за кошти, що належали йому особисто. І тут хотілось би згадати постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-79цс13, в якій судді дійшли висновку, що визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, але і той факт, що джерелом його придбання є спільні сумісні кошти або спільна робота подружжя.

Для вирішення всіх цих питань, а також для захисту інтересів членів сім’ї підприємця, доречним буде укладення шлюбного договору. Хотілось би нагадати, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов’язки, також можуть бути  визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Також в шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружини чи чоловік, передають для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю в зв’язку з реєстрацією шлюбу. Також подружжя в шлюбному договорі можуть передбачити використання належного їм майна для забезпечення потреб їх дітей. Отже, укладення шлюбного договору може бути засобом зменшення для сім’ї підприємця ризиків ведення його підприємницької діяльності, оскільки можливе коригування  розмірів часток подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя. Проте, в той же час такий засіб має і негативні наслідки. Оскільки кохання може виявитись не вічним, то фізична особа-підприємець у випадку розлучення ризикує отримати частку менше ніж ту яку він міг би отримати за інших умов.