Технологія розпізнавання відноситься до однієї з найбільш контраверсійних. З одного боку, вона дозволяє ідентифікувати людину, що спрощує пошук злочинців, з іншого–порушує право людини на приватність.
Окрім того, це технологія, відмовитись від якої нам практично неможливо – про це пише авторка книжки «Капіталізм спостережень» Шошанна Зубофф. Ви можете, звісно, виходити з дому, повністю закривши обличчя, приховавши його масками, темними окулярами, шапками чи кепками. Але весь час так ходити ви не будете, окрім того, масове носіння масок (перепрошую за цю навмисну тавтологію) покращило роботу технологій розпізнавання – вони прекрасно впізнають людину навіть тоді, коли вона носить маску.
Саме тому технології розпізнавання зіткнулись з технологічною стриманістю – ситуацією, коли регулятори та суспільство вимагають призупинити їх використання до того, як будуть зважені всі «за» та «проти», а ще – допоки ці технології не будуть відрегульовані.
У США, країні, яка значно поступається Європі повагою до приватного життя особистості, уже декілька міст заборонили використання технології розпізнавання – у вересні така заборона запрацювала у Портленді. Цього тижня така заборона почала діяти в Лос-Анжелесі. Влітку цього року декілька великих технологічних компаній (Amazon, IBM та Microsoft) запровадили мораторій та використання цих технологій. Правда, BigTech розуміють, що вони не можуть відмовитись від цих розробок, бо на цей дуже перспективний ринок прийдуть інші, то ж Amazon і Microsoft найняли лобістів після прийняття місцевих законів щодо заборони розпізнавання. Наразі не можна сказати достеменно, як ця технологія регулюватиметься у США, принаймні, на федеральному рівні, проте очевидно, що цей розвиток враховуватиме поради фахівців з безпеки та правозахисників.
Протилежний шлях застосування технологій розпізнавання обрали у Москві. Минулого тижня стало відомо, що страхові компанії ведуть перемовини з владою про прямий доступ до камер відеоспостереження – звісно ж, з благородною метою виявлення випадків шахрайства та вирішення спірних страхових випадків. До цієї новини варто додати ще одну – мерія Москви, яка давно використовує технології розпізнавання, в тому числі й для того, щоб моніторити хворих на Covid, замовила неперервний моніторинг активності жителів міста. Влада планує спостерігати за штрафами, боргами та «медичними обмеженнями». Для цього будуть створені профілі громадян, які міститимуть агреговану інформацію, ймовірно, теж отриману з розгалуженої мережі камер із розпізнаванням облич. Іншими словами, китайський соціальний рейтинг, про який роки два тому не написав лише лінивий, сподобався нашому північному сусідові.
Таким чином, ми можемо виділити два підходи до технологій розпізнавання – умовно-західно-американський, зі спробами зважати на базові права людини та намаганням розуміти ризики масового застосування такої технології, та умовно східний, реалізований в Китаї та такий, що має бути реалізований в Москві.
Питання в тому, який шлях для себе обере Україна, наразі відкритий і не можна виключати ймовірність того, що ми підемо китайсько-російським шляхом. Спостерігаючи, як працюють наші правоохоронці, в тому числі в справі по убивству Павла Шеремети, щодо якої лише лінивий не прочитав вільне трактування правоохоронцями зображень із камер спостереження, можна припустити, в що може перетворитись спроба спостерігати та впізнавати всіх в Україні.
Часом звучать думки про те, що задля великих суспільних ідей (наприклад, для боротьби з пандемією) варто відмовитись або обмежити громадянські права. Ці твердження мають право на існування, проте не варто забувати, що пандемії мають властивість завершуватися, але правоохоронці не мають звички відмовлятися від технологій спостереження за громадянами. Тому потрібно розуміти всі ризики технологій розпізнавання, особливо в умовах нашої країни.
