Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
21.12.2018 10:45

ОТГ: останній ривок перед "великими" виборами

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Децентралізація в Україні все ще пробуксовує, але місцеві вибори не стають від цього менш важливими

Несподівано, але факт: наша новорічна ялинка може бути прекрасним лакмусом децентралізації. Чому? Тому що те дерево, котре стоїть на Софійській площі, затято називають «головним». Традиція повелася ще з совка: тоді головна ялинка була, певна річ, у Москві – а регіони, чи то пак «союзні республіки», не мали права на власну зверхність. Зараз функції Москви перебрав Київ, і це природно, бо йдеться про столицю України, але чи дійсно для мешканців Запоріжжя, Львова, Чернігова чи Одеси прихід Різдва та Нового року починається від запалювання головної ялинки в Києві?

Це дрібниця, не варта уваги, скаже хтось. Може, й так. Але тут така сама історія, як і з фемінітивами – ми вже начебто домовилися, що є митці та мисткині, тому не варто тулити чоловічий рід туди, де добре вписується жіночий. Так само не варто акцентувати «першість» Києва серед решти «аусайдерів». Кожній Коломиї та Сваляві її власна ялинка ближча та дорожча, а відтак і головніша. І стосується це не лише дерев.

Бо загалом, виборцю, котрий живе далеко від Києва, почасти байдуже до великої столичної політики. Для нього влада персоніфікується у місцевому начальстві – головах та депутатах районних й обласних рад. А тому для будь-якої політичної сили саме вибори до об’єднаних територіальних громад мали б стати пріоритетом номер один. Перемогти та таких виборах буде не тільки приємно, але й корисно: відразу стане зрозуміло, хто є хто. Бо фальсифікувати вибори у громаді важче: там всі один одного знають, як знають й те, чого чекати від кандидата. Вибори в ОТГ – це якраз той випадок, коли електорат голосує не серцем, а розумом. А до розуму треба апелювати не лише гречкою – тут треба чітко показати, чого і як ти добиватимешся задля своїх виборців. І напрацьований авторитет (якщо він є) цілком здатен переважити плюси твоїх конкурентів.   

Щоправда, проблема місцевих виборів – не лише у пошуку гідних кандидатів. Через проголошення військового стану у ряді областей вони скасовані, і я вважаю, що влада вчинила би мудро, якби призначила їх там одночасно з президентськими та / або парламентськими, тобто відповідно навесні і восени. Це зекономило би людський та фінансовий ресурс на їхнє проведення плюс додало б ваги самим виборам, а сформованим громадам – легітимності.  

Уряд має діяти так, аби децентралізація у його виконанні не перетворилася б на фікцію, проведену «про людське око» чи задля задоволення закордонних партнерів. І якщо влада України дійсно має намір завершити процес формування громад до 2020 року, то дуже прикро, що за такий значний відтинок часу ніхто не потурбувався про приведення закону про місцеве самоврядування у відповідність до української Конституції. Зокрема, аби територіально-адміністративний устрій держави відповідав новоствореним громадам, а не входив із ними у клінч. В тому, що це досі не зроблено, полягає відповідальність як виконавчої, так і законодавчої влади. Як би складно не було знайти 300 депутатських голосів для внесення змін до Конституції, парламент мусив бодай спробувати напрацювати пакет законодавчих змін.

У той же час відповідальність Кабміну сягає ще далі – вона полягає у регулюванні директивами рівня зарплат, премій та іншого роду винагород, які встановлюють для себе та своїх підлеглих голови ОТГ. Нині в даному питанні панує повна вакханалія, про що мені вже доводилося писати. Інша новела торкається того вузла, де перетинаються самоврядна та земельна реформа. Маю на увазі передачу у власність місцевих громад сільськогосподарських земель, розташованих за межами населених пунктів, котрі перед цим вже були здані в оренду терміном на 10 років. Так справи не робляться, панове. Якщо можливість розпоряджатися землею була (і є) одним зі стимулів створення ОТГ, то таку можливість слід надати. Без жодних додаткових ремарок – земля має належати громадам, а не тим, хто встиг перехопити її, уклавши договір оренди, та ще й з правом пролонгації.  

Так, наявний закон про децентралізацію не є досконалим. Не досконалою є й робота уряду та депутатського корпусу. Але це все таки не означає, що вибори слід ігнорувати або виключати з числа першочергових завдань. Так, про особливий профіт тут не йдеться, як не йдеться й про славу чи заробляння великих бонусів. Робота на місцях – це щоденний копіткий труд по вирішенню значної кількості дрібних завдань.

Водночас добрим є те, що місцеві ради – це не парламент, випадкових людей так не буде зовсім або буде гранично мало. Так чи інакше, але зміни дотираються до свідомості нашого електорату. Йому вже потрібна не стільки гречка, скільки вагомий результат, причому тут і зараз. І якщо президентські та парламентські вибори все ще видаються такими, котрі не впливають безпосередньо на якість життя «маленької людини», то волевиявлення на рівні громади – вже зовсім інший випадок. Саме тому Аграрна партія, до якої я належу, йтиме на найближчі місцеві вибори по перемогу. Маємо амбіцію посилити той добрий результат, який отримано вже. Тим паче, що наш актив є достатньо авторитетним у своїх громадах, аби перемогти там ще раз.

При цьому ми враховуємо і європейський досвід організації місцевої влади. Фонд «Магдебурзьке право», який я очолюю, відразу після виборів має намір організувати кілька семінарів із запрошенням гостей з Європейського Союзу, щоб вони попрацювали з новообраними, «молодими» депутатами і головами ОТГ від нашої партії, і ми змогли б чіткіше розставити орієнтири. Перш за все – в питаннях, що стосуються економічної проблематики, житлово-комунального господарства та екології. Це дуже важливі моменти, які реально хвилюють наших виборців.

Перемогти на місцевих виборах означає скерувати фінансові потоки від центру до громад. І скерувати їм же (громадам) на благо. Щоб у кожного було, умовно кажучи, не тільки по власній ялинці (як по уособленню матеріальних благ), але й по «комплекту» гордощів за те, що саме така ялинка виросла у нашій місцині: нами виплекана, нами й прикрашена… Відчуття так званої «малої батьківщини» приведе й до «великого» патріотизму. А там, дивишся, й польщі-португалії видаватимуться менш привабливими за Україну. Тим паче Україну, побудовану власноруч.

 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи