ОТГ: останній ривок перед "великими" виборами
Децентралізація в Україні все ще пробуксовує, але місцеві вибори не стають від цього менш важливими
Несподівано, але факт: наша новорічна ялинка може бути прекрасним лакмусом децентралізації. Чому? Тому що те дерево, котре стоїть на Софійській площі, затято називають «головним». Традиція повелася ще з совка: тоді головна ялинка була, певна річ, у Москві – а регіони, чи то пак «союзні республіки», не мали права на власну зверхність. Зараз функції Москви перебрав Київ, і це природно, бо йдеться про столицю України, але чи дійсно для мешканців Запоріжжя, Львова, Чернігова чи Одеси прихід Різдва та Нового року починається від запалювання головної ялинки в Києві?
Це дрібниця, не варта уваги, скаже хтось. Може, й так. Але тут така сама історія, як і з фемінітивами – ми вже начебто домовилися, що є митці та мисткині, тому не варто тулити чоловічий рід туди, де добре вписується жіночий. Так само не варто акцентувати «першість» Києва серед решти «аусайдерів». Кожній Коломиї та Сваляві її власна ялинка ближча та дорожча, а відтак і головніша. І стосується це не лише дерев.
Бо загалом, виборцю, котрий живе далеко від Києва, почасти байдуже до великої столичної політики. Для нього влада персоніфікується у місцевому начальстві – головах та депутатах районних й обласних рад. А тому для будь-якої політичної сили саме вибори до об’єднаних територіальних громад мали б стати пріоритетом номер один. Перемогти та таких виборах буде не тільки приємно, але й корисно: відразу стане зрозуміло, хто є хто. Бо фальсифікувати вибори у громаді важче: там всі один одного знають, як знають й те, чого чекати від кандидата. Вибори в ОТГ – це якраз той випадок, коли електорат голосує не серцем, а розумом. А до розуму треба апелювати не лише гречкою – тут треба чітко показати, чого і як ти добиватимешся задля своїх виборців. І напрацьований авторитет (якщо він є) цілком здатен переважити плюси твоїх конкурентів.
Щоправда, проблема місцевих виборів – не лише у пошуку гідних кандидатів. Через проголошення військового стану у ряді областей вони скасовані, і я вважаю, що влада вчинила би мудро, якби призначила їх там одночасно з президентськими та / або парламентськими, тобто відповідно навесні і восени. Це зекономило би людський та фінансовий ресурс на їхнє проведення плюс додало б ваги самим виборам, а сформованим громадам – легітимності.
Уряд має діяти так, аби децентралізація у його виконанні не перетворилася б на фікцію, проведену «про людське око» чи задля задоволення закордонних партнерів. І якщо влада України дійсно має намір завершити процес формування громад до 2020 року, то дуже прикро, що за такий значний відтинок часу ніхто не потурбувався про приведення закону про місцеве самоврядування у відповідність до української Конституції. Зокрема, аби територіально-адміністративний устрій держави відповідав новоствореним громадам, а не входив із ними у клінч. В тому, що це досі не зроблено, полягає відповідальність як виконавчої, так і законодавчої влади. Як би складно не було знайти 300 депутатських голосів для внесення змін до Конституції, парламент мусив бодай спробувати напрацювати пакет законодавчих змін.
У той же час відповідальність Кабміну сягає ще далі – вона полягає у регулюванні директивами рівня зарплат, премій та іншого роду винагород, які встановлюють для себе та своїх підлеглих голови ОТГ. Нині в даному питанні панує повна вакханалія, про що мені вже доводилося писати. Інша новела торкається того вузла, де перетинаються самоврядна та земельна реформа. Маю на увазі передачу у власність місцевих громад сільськогосподарських земель, розташованих за межами населених пунктів, котрі перед цим вже були здані в оренду терміном на 10 років. Так справи не робляться, панове. Якщо можливість розпоряджатися землею була (і є) одним зі стимулів створення ОТГ, то таку можливість слід надати. Без жодних додаткових ремарок – земля має належати громадам, а не тим, хто встиг перехопити її, уклавши договір оренди, та ще й з правом пролонгації.
Так, наявний закон про децентралізацію не є досконалим. Не досконалою є й робота уряду та депутатського корпусу. Але це все таки не означає, що вибори слід ігнорувати або виключати з числа першочергових завдань. Так, про особливий профіт тут не йдеться, як не йдеться й про славу чи заробляння великих бонусів. Робота на місцях – це щоденний копіткий труд по вирішенню значної кількості дрібних завдань.
Водночас добрим є те, що місцеві ради – це не парламент, випадкових людей так не буде зовсім або буде гранично мало. Так чи інакше, але зміни дотираються до свідомості нашого електорату. Йому вже потрібна не стільки гречка, скільки вагомий результат, причому тут і зараз. І якщо президентські та парламентські вибори все ще видаються такими, котрі не впливають безпосередньо на якість життя «маленької людини», то волевиявлення на рівні громади – вже зовсім інший випадок. Саме тому Аграрна партія, до якої я належу, йтиме на найближчі місцеві вибори по перемогу. Маємо амбіцію посилити той добрий результат, який отримано вже. Тим паче, що наш актив є достатньо авторитетним у своїх громадах, аби перемогти там ще раз.
При цьому ми враховуємо і європейський досвід організації місцевої влади. Фонд «Магдебурзьке право», який я очолюю, відразу після виборів має намір організувати кілька семінарів із запрошенням гостей з Європейського Союзу, щоб вони попрацювали з новообраними, «молодими» депутатами і головами ОТГ від нашої партії, і ми змогли б чіткіше розставити орієнтири. Перш за все – в питаннях, що стосуються економічної проблематики, житлово-комунального господарства та екології. Це дуже важливі моменти, які реально хвилюють наших виборців.
Перемогти на місцевих виборах означає скерувати фінансові потоки від центру до громад. І скерувати їм же (громадам) на благо. Щоб у кожного було, умовно кажучи, не тільки по власній ялинці (як по уособленню матеріальних благ), але й по «комплекту» гордощів за те, що саме така ялинка виросла у нашій місцині: нами виплекана, нами й прикрашена… Відчуття так званої «малої батьківщини» приведе й до «великого» патріотизму. А там, дивишся, й польщі-португалії видаватимуться менш привабливими за Україну. Тим паче Україну, побудовану власноруч.
- Недоторканні на благо оборони: головне — правильно назвати схему Дана Ярова 19:33
- Корпоративний добробут: турбота про співробітників чи форма м’якого контролю? Анна Пархоменко 15:04
- Як AI змінює структуру бізнесу: замість відділів – малі команди і агентні системи Юлія Гречка 14:07
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася Наталія Павлючок 09:50
- Проведення перевірок в частині вчинення мобінгу: внесено зміни до законодавства Анна Даніель 01:16
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини Юрій Бабенко вчора о 17:15
- Як повернутись до програмування після довгої IT-перерви Сергій Немчинський вчора о 16:39
- Моральна шкода за невиконання рішення суду Артур Кір’яков вчора о 14:21
- Путінський режим знову показує своє справжнє обличчя: цього разу – проти азербайджанців Юрій Гусєв вчора о 10:51
- Зелений прорив 2025: як відновлювана енергетика відкриває шлях для України Ростислав Никітенко вчора о 10:22
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков 28.06.2025 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 731
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним 341
- Реформа "турботи" 239
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 117
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок 109
-
На Черкащині викрили незаконний видобуток каолінів: за майже три роки – 14 000 тонн
Бізнес 6961
-
21 удар по одному заводу. У Дрогобичі розповіли про наймасштабнішу атаку за час війни
Бізнес 5300
-
Антиамбітність – не лінь, а вибір: чому slow success набирає обертів
Життя 4290
-
Втратив бізнес в окупації та пережив два інсульти. Як ветеран відкрив поліграфічну фірму в Одесі
Бізнес 3512
-
Золотий гребінець. Хто заробляє на курятині найбільше
Бізнес 2672