Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
17.10.2017 18:24

Землю – громадам? Чи «покупцям» громад?

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

В Україні назріває нова «цікава» афера, пов’язана з землею. Вона полягає у замаскованій передачі в приватні руки частини угідь. Оскільки мораторій на продаж землі все ще діє, знайдено спосіб розпорядитися землею без порушення мораторію. А для переключення

В Україніназріває нова «цікава» афера, пов’язана з землею. Вона полягає у замаскованійпередачі в приватні руки частини угідь. Оскільки мораторій на продаж землі всеще діє, знайдено спосіб розпорядитися землею без порушення мораторію. А для переключенняуваги передачу землі зацікавленим особам подадуть під соусом модної нинідецентралізації. Мовляв, земля належатиме об’єднаним територіальним громадам.Питання тільки в тому, кому належатимуть самі ці громади, саме існування якихйде врозріз із нормами Конституції.

 

Втім, провсе по порядку. Мова йде про існування двох альтернативних законопроектів –урядового № 7118 та парламентського № 7118-1 (при реєстрації у 2016 році цейдокумент також мав номер 4355). Останній був підготовлений членами профільногопарламентського («аграрного») комітету майже у повному складі. В чому жвідмінність двох документів? Обидва вони говорять про передачу землі об’єднанимтериторіальним громадам, але є один нюанс: уряд виступає за надання землі позамежами населених пунктів вже сформованим громадам, а парламентське аграрне лобі– за те, аби таким правом володіли й ті громади, які ще не об’єдналися.

 

Скажу посовісті: подібні ігри у протистояння уряду та окремих парламентських груп немають великого значення. Або – в даному конкретному випадку – взагалі не маютьжодного значення. Крім, хіба що, відволікання уваги від головного: об’єднанітериторіальні громади (у тому вигляді, в якому вони існують зараз), слугуютьєдиній меті – задоволенню інтересів великих латифундистів, котрі і єнеформальними власниками громад. А також їхніх земель та всього, що віднесенодо сфери впливу ОТГ.

 

Менідоводилося чути / читати думку невиправних ідеалістів, котрі вважають, щопередача землі громадам вплине на їхню автономію та посилить децентралізацію. Зазвичайв якості головного аргументу нагадують про те, що всього в країні – понад 60млн. га землі, з яких понад 70% (42 млн. га) — земля сільськогосподарськогопризначення, розташована за межами населених пунктів. З них 32 млн. гарозпайовані, проте ще 10,5 млн. га — досі державні. Суттєва частина цих земельперебуває у межах об'єднаних територіальних громад, проте громади не можуть неюкерувати. Замість них землею розпоряджаються центральні органи влади.

 

І от,мовляв, коли вся ця земля буде передана в руки громад, останні зможутьрозпоряджатися нею на власний розсуд. Зокрема, змінювати цільове призначенняприватних ділянок, розташованих у межах населеного пункту та в межах ОТГ. Абовпроваджувати плани розвитку територій, вирішувати, де саме розташовуватимутьсяпромислові, сільськогосподарські, інфраструктурні та рекреаційні об'єкти. Однаквсе це є добрим та успішним лише на папері. Адже українська дійсність вноситьсуттєві корективи у мрію про децентралізацію.

 

Чому?Відповідь на це питання проста. Тому що земля належить і належатиме негромадам. І навіть не центральній владі. На 90% всі об’єднані територіальнігромади знаходяться у власності київських та місцевихземлевласників-«феодалів». І закони, які пропонує уряд та парламент, покликаніне виправити цю ситуацію, а швиденько організувати великий земельний дерибан,котрий може передувати зняттю мораторію на продаж землі.

 

Останньоговід України наполегливо вимагають наші спонсори та донори. Запустити ринокземлі радить, зокрема, Всесвітній банк. А уряд Гройсмана натомість відповідає,що мораторій діятиме як мінімум до ухвалення пакету «земельних» законів. Такеухвалення – в руках Верховної Ради, а отже, законодавча та виконавча гілкавлади лише зображують жорсткий клінч, а насправді діють у повній синергії.

 

Питаннящодо того, чи потрібен Україні вільний ринок землі – окрема велика проблема.Побідна ідея має як плюси, так і мінуси. Власне, всі «за» давно відомі йозвучені. Відсутність вільного земельного ринку гальмує здорову конкуренцію тазростання сільськогосподарської галузі; неефективне управління земельнимиресурсами позбавляє мотивації фермерські господарства; Україна як аграрнадержава втрачає привабливість на світовому ринку тощо.

 

Всесказане – цілком і повністю справедливо, проте бажання навести лад у цій царинімає корелювати з оцінками всіх ризиків, які несе зняття мораторію. Піровіперемоги нам не потрібні, і, якщо вдуматися, шанс вийти на вільний ринок безсуттєвих втрат наразі є нульовим.

 

Однак мовазараз навіть не про це. А про те, що до гіпотетичного зняття мораторію важливоперерозподілити ринок землі та закріпити його в руках певної групи людей. Колиж (і якщо!) земля таки поступить у вільний продаж, ті, хто зараз заявлять просебе як про її орендаторів, матимуть право на першочерговий викуп земельнихділянок. А що буде далі з цією землею – відомо лише її власникам.

 

Це у Даніїземлю сільськогосподарського призначення продають виключно на умовах збереженнястатус-кво цієї землі. Покупець має довести, що планує займатися самефермерством й нічим іншим – зокрема, останні вісім років перед купівлею вінмусить прожити у сільській місцевості. Діють й інші запобіжники: скуповуванняпаїв і доведення земельної ділянки до розмірів понад 150 гектарів забороненозаконом, коли ж придбана нерухомість сягає 30 га, власник повинен підтвердитисвою професійну кваліфікацію й продемонструвати результати своєї праці на цій землі.Юридичним особам в Данії с/х угіддя не продаються взагалі, права на придбаннямають тільки приватні господарі.

 

В Україніж все переставлено з ніг на голову. І ті, хто зараз гучніше за інших кричитьпро інтереси ОТГ, роблять вигляд, що не помічають очевидних речей. Наприклад,того, що земля вже давно розбазарена та віддана на відкуп «своїм» людям – тим«смотрящім» від громади, за якими стоять її фактичні власники. Натомість простігромадяни роками не можуть отримати дозвіл на 10 соток землі, а «вповноважені»представники громади ділять землю між собою гектарами.

 

Мабуть,немає в Україні більш корумпованою царини, ніж земельна сфера. Такої кількостіпорушень законодавства, як тут, годі й шукати. Однак не грою в ОТГ вирішуютьсяподібні проблеми. Землею все ж має розпоряджатися виборний орган – обласна аборайонна рада. Але не земельні монополісти, не олігархат, що спирається на чиннувладу. Без чіткого розуміння того, що відбувається зараз, так званідецентралізовані громади й надалі слугуватимуть ширмою для вельми непригляднихречей, а подекуди – й для відвертих антидержавних злочинів.  

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи