Важка каВАЛЕРІЯ Порошенка

На що перетворена банківська система України внаслідок керування нею Валерією Гонтаревої.

            Українська банківська система зруйнована. За час головування в НБУ Валерії Гонтаревої знищено не менше третини банків. Тисячі працівників банківського сектору нині змушені шукати нову роботу. Бізнес втратив біля 150 мільярдів гривень через перманентний «банкопад», влаштований Нацбанком та його очільницею. А оскільки серед вкладів, які «згоріли», були не лише заощадження приватних осіб, а ще й оборотні капітали підприємств всіх галузей, то по промисловості та сільському господарству України нанесено якщо ще не нищівного, то принаймні мегавідчутного удару.

Фінансові структури ослабли вкрай. Щоб врятувати банківську систему, в її «артерії» слід було б влити капітал, співставний з тим, який звідти було вилучено. Однак такого капіталу взяти нема звідки – в умовах стрімкого падіння виробництва це – утопія. Виходить замкнене коло, з якого нема виходу. Що буде далі – спрогнозувати нескладно. Валерія Гонтарєва й далі винищуватиме банки, аби на ринку залишилось лише кілька фінустанов або й взагалі тільки один-єдиний банк. Власне, й ринку як такого скоро не стане також: банки перетворяться на розрахункові центри, переставши бути кредитними установами.

Благі наміри, які привели до пекла

Той стан, в якому нині перебуває українська банківська система, інакше як глибокою кризою не назвеш. Це, втім, не заважає голові Нацбанку Валерії Гонтарєвій аплодувати самій собі і говорити про «очищення» банківської системи. Мовляв, все надійні банки перебувають у безпеці, а ненадійні – виведені з ринку. Саме в цьому, за її словами, полягає перший етап реформування банківської системи. Якою є подальша стратегія, Гонтарева не уточнює, лише нагадує, що Верховна Рада дуже вчасно прийняла закон про зміцнення інституційної бази Національного банку, адже посилення незалежності НБУ є однією з умов надання Україні кредитів МВФ.

Але спробуємо бодай на хвилину відволіктися від кредитів МВФ і подивитись на те, що твориться зараз у банківському секторі України. Почну з того, що залишити на ринку сильні, перевірені банки – це гідна мета. Але якими методами вона досягається? Нині банки перестали бути банками. Вони не кредитують, до них не надходять депозити. Люди, простіше кажучи, не несуть до них гроші. За різними оцінками, від 70 до 100 млрд. доларів знаходяться нині поза банківською системою.

Згадаймо, як у 2008 році банківська система вже переживала різкий відтік вкладів, але, схоже, що недавній досвід нікого нічому не навчив. Тоді Нацбанк вчинив дурницю, ввівши обмеження на повернення вкладів. Як наслідок – відразу ж 47 мільярдів гривень «уплили» з банків. Але обмеження були вчасно зняті. І вже до початку 2009-го загальний обсяг вкладів фізосіб перевалив за 192 млрд. Довіра – річ винятково крихка, особливо у випадку з битими життям, багаторазово обдуреними жителями пострадянського простору, які ще не забули, як обвалився Держбанк СРСР, де згоріли усі їхні заощадження.

Але справа не лише у довірі населення, хоч і це вельми важливий чинник. Річ ще й у повному непрофесіоналізмі Валерії Гонтарєвої, котра, здається, не має жодного притомного поняття про те, як облаштована та як функціонує банківська система. Почнемо з того, що в усьому світі насамперед розрізняють центральні банки, що здійснюють державне регулювання банківської сфери та грошову емісію, а також банки комерційні. Комерційні у свою чергу підрозділяються на інвестиційні та ощадні.

Лікнеп для Гонтарєвої

Інвестиційні мають право ризикувати, «грати» з капіталовкладеннями, цінними паперами тощо. Ощадні ж просто акумулюють грошові кошти населення – там за свій внесок можна бути спокійним. В Україні ж немає ні першого, ні другого – ані вміння інвестувати, ані бажання гарантувати збереження вкладу. У нас немає ефективних банків, немає ефективної банківської системи. Є держбанки і є банки, які я б назвав «корпоративними» – вони афілійовані з низкою підприємств. Наприклад, існував собі банк «Київська Русь», який, зокрема, фінансував будівництво житлового комплексу «Ольжин Град», а після його завершення видавав іпотечні кредити для купівлі квартир у цьому проекті. Банк був закільцьованим на самому собі, на своєму інтересі, він був далекий від соціальних навантажень, обов'язкових для банківської системи. Це – приклад корпоративного банку.

Подібні банки ніяк не розвивають банківську систему. Поки все спокійно, вони не привносять ані позитиву, ані негативу. І доводять лише те, що від самого початку українська банківська система була побудовано неправильно, проте «зачищати» її так, як це робить Гонтарєва – ще більша помилка. У всьому цивілізованому світі банк-банкрут або виставляють на продаж, або його викуповує держбанк. У нас проблемні банки відразу ліквідовують, що, природно, викликає паніку серед населення.

Окрема тема для розмова – це докапіталізація банків. Знову таки, давайте почнемо з азів. Що означає це поняття? Вкидання в банк ресурсів, необхідних для того, щоб він тримався на плаву. Мінімальний капітал для заснування банку в Україні становить 500 млн. гривень (які, втім, в 90% випадків банк тут таки виводив для власних потреб, залишаючи вкладників без цієї фінансової «подушки безпеки», а НБУ про це знав, але мовчав). Наявність необхідних стартових коштів – гарантія для клієнтів банку від фінансових втрат. Однак із часом капітал банку має неприємну здатність зменшуватися через девальвацію національної валюти, через втрати від кредитів та інші фактори.

Ось тут-то – на етапі втрат – і вступає в дію Національний банк України як регулятор фінансових потоків. Його функція полягає, зокрема, і в тому, щоб відстежувати стан справ у кожному конкретному банку. Якщо ситуація безнадійна – банк слід вивести з ринку, якщо ні – надати йому «ін'єкцію» капіталу. Все це ази банківської системи, відомі й непосвяченим. Але найцікавіше починається тоді, коли доходить до переліку установ, яким НБУ кидає рятувальний круг. Аналізуючи список «щасливців», можна дійти цікавих висновків. Але про це – дещо згодом.

Що стоїть за банкрутством «Хрещатика»?

Спочатку кілька слів про тих, кому «не пощастило». Зокрема, про банк «Хрещатик». Навіть попри те, що за останні два роки НБУ ліквідував третину банківських установ країни, надійність «Хрещатика» не викликала сумнівів. По-перше, за даними на 1 жовтня 2015, він займав 18 місце за розмірами активів серед українських банків. Що вже само по собі є непоганим фактором.

По-друге, одним з найбільших співвласників банку була Київська міськадміністрація (25% плюс 1 акція), і в міському бюджеті на 2016 рік передбачалася докапіталізація «Хрещатика» на 100 мільйонів гривень. Крім того, в «Хрещатику» зберігалися статутні кошти всіх комунальних підприємств столиці. І саме цей банк спільно з київською мерією випускав соціальні «Картки киянина». І, тим не менш, «Хрещатик» зумисно довели до банкрутства. Чому?

Слід зазначити, що ліквідація банку – завжди дуже прибутковий бізнес. Звісно, не для акціонерів банку і не для вкладників. А для інших осіб. У випадку з банком «Хрещатик» зацікавлених слід пошукати серед оточення Віталія Кличка та його головного «касира» – Вадима Столара. Столар – колишній нардеп-«регіонал» – нині є «смотрящим» за фінансовими потоками Києва та комунальним майном. Так, принаймні, засвідчують чисельні джерела.

Вже давно, за даними мас-медіа, Столар намагається підім'яти під себе найбільші комунальні підприємства Києва – «Київенергохолдинг» і «Київгаз», взяти під контроль банк «Хрещатик», а також реалізувати ряд сумнівних будівництв в найбільш престижних районах міста Києва. Останнє є звичним для Столара ділом, адже цей персонаж був в числі співзасновників «Еліта-центру».

Комунальні підприємства, пов’язані із «Хрещатиком», вивели свої рахунки з банку заздалегідь. Так, ПАТ «Київводоканал» повідомив споживачам про зміну реквізитів для сплати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення певний час тому назад. Віднині кияни мають платити на рахунок у ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк», 60% котрого належать Президенту України Петру Порошенку, а ще 15% – заступнику голови парламентської фракції БПП Ігорю Кононенку.

Без сумніву, про виведення активів з «Хрещатику» вчасно подбав і його найбільший акціонер – Андрій Іванов, котрий володіє 37,44% акцій. Іванов, росіянин за походженням, є відомим київським латифундистом – разом зі своїм партнером Василем Хмельницьким він володіє як мінімум 2 тисячами київських гектарів. Подейкують, що банкрутство «Хрещатика» Іванов обіцяв Кличку в якості подарунка. Дарма, що перед тим київський бізнес активно заохочували до відкриття рахунків в банку «Хрещатик», а тепер малий та середній сегмент бізнесу й сам опинився у банкрутах.

Дещо інша версія подій зміщує акцент подій з інтересів київських олігархічних кланів на інтереси Росії. Ймовірно, що йде зачистка українського банківського ринку під російський капітал. Якщо таке припущення справедливе, то тоді рефінансування «Промінвестбанку», яким володіє російський «Внешэкономбанк», а також дозвіл російському «Альфа-Банку» придбати «Укрсоцбанку» – ланки одного ланцюга.

Не секрет, що за час роботи Валерії Гонтаревої російські банки подвоїли свою частку на українському ринку. Інтервенція подібного роду може розглядатися як окремо від зацікавленості мера Кличка, так і разом з ним. На кому більше закільцьований інтерес у банкрутстві «Хрещатика» – на міській владі чи на тандемі Порошенка і Гонтарєвої, вже не так й важливо.

«Дах» для голови НБУ

Дружні та родинні зв’язки голови Нацбанку – окрема тема для розмови. Тут принагідно слід згадати й інформацію про те, як син чиновниці, скориставшись інсайдерською інформацією щодо стану «Дельта банку», встиг врятувати свій банківській вклад. Гонтарева подавала цю історію в дещо іншому ключі, наголошуючи, що її родина опинилася серед постраждалих вкладників, і їхні гроші «згоріли» так само, як і кошти інших людей, а Фонд гарантування вкладів компенсував сім`ї Гонтаревих лише частину заощаджень.

Та якщо попри все Гонтарева залишається у своєму кріслі, вочевидь, варто зрозуміти причини такої «живучості», аби, відштовхуючись від цього, спрогнозувати ймовірність її відставки. В цьому контексті зайве й нагадувати про те, наскільки близькою до президента України Петра Порошенка є глава Нацбанку Валерія Гонтарева. Давні бізнес-партнери склали успішний (для себе самих) тандем, котрий доволі продуктивно розв’язує актуальні для сторін проблеми.

Приміром, креатура Порошенка на посаді керівника Антикорупційного бюро Артем Ситник допомагає Гонтаревій виплутатися з неприємної історії, пов’язаної з «Дельта банком». НАБУ оперативно проводить власне розслідування, в ході якого встановлює: складу злочину в діях Гонтаревої немає. Натомість Гонтарева ліквідує банк «Хрещатик», клієнти якого, як вже було сказано вище, вчасно перетікають до Міжнародного інвестиційного банку, серед найбільших акціонерів якого – президент Петро Порошенко та один з лідерів фракції БПП Ігор Кононенко.

Цим одним взаємозаліки не обмежуються. Президент Порошенко всіляко захищає свою протеже від звільнення, а компанія Гонтаревої ICU де-факто виконує роль юридичного супроводу президентського бізнесу. В усякому разі, саме представник ICU Макар Пасенюк коментував «офшорний» скандал, в якому виявився замішаний глава держави. І хай речники голови НБУ стверджують, що Валерія Гонтарева давно не має офіційного стосунку до ICU, подібні спроби дистанціюватися як від свого дітища, так і від інтересів президента виглядають доволі недолуго.

Стає очевидним, що Гонтарева для Порошенка – не просто зручний та лояльний чиновник. Гонтаревої довірено ведення справ, які є особистими для її патрона. Бізнес Валерії Гонтаревої на сьогодні – це проголошення банків банкрутами. Зумисне та свідоме проголошення, як правило – без належних підстав. Завчасне переведення надійних активів в «свої» банки, введення тимчасової адміністрації та включення у гру Фонду гарантування вкладів, котрий залишає ні з чим юридичних осіб, а фізичним повертає лише незначну частину коштів – ось покроковий сценарій, якій реалізує голова Нацбанку. Безумовно, з відома та за підтримки президента.

Комфортне існування для Гонтаревої Петро Порошенко забезпечуватиме настільки довго, наскільки це буде можливим. Завершення поточного парламентського сезону (а депутати розійдуться на канікули в середині липня) не обіцяє нічого екстраординарного; всі політичні ексцеси істеблішмент якщо й збурюватиме, то не раніше осені. Тоді питання відставки Валерії Гонтаревої може бути актуалізоване знову. І тут вже все залежатиме від того, чи захоче президент Порошенко потопати разом із нею, чи викине Гонтареву як баласт за борт свого «Титаніка». Доки обнуління рейтингу не накрило президента як дев’ятий вал, від якого вже не буде порятунку.