Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.01.2016 13:54

Приватизаційний капкан

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Державі та її уряду треба визначитися зі своїм ставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вже продавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючи підозр у корупційній складовій такого продажу.

12 травня 2015 року Кабмін ухвалив постанову, згідно із якою 329 державних підприємств різних галузей та різної міри значимості підлягали приватизації. Передбачалося, що після їх продажу до казни надійдуть щонайменше 17 мільярдів гривень. Однак цього не сталося, бо приватизація фактично не відбулася. Бюджет недоотримав понад 16 мільярдів, адже держмайна було продано на скромну суму у 122 мільйони.  Що не завадило урядовцям закласти дохід від приватизації вже у новий фінансовий рік. Голова Фонду держмайна Ігор Білоус розраховує на те, що загальний дохід від приватизації становитиме 20-30 мільярдів гривень.

Чи є гарантії, що ці гроші справді увійдуть до дохідної частини бюджету? Жодних. Однак уряд Яценюка, не змигнувши оком, закладає чималу суму у головний фінансовий документ країни. Розрахунок на дохід від продажу державних підприємств може себе не виправдати, тим паче, що вже мав місце прецедент минулого року. І все таки Кабмін ставить на кін приватизацію. Чому?

  Справедливості заради слід зазначити, що більшість підприємств, призначених для продажу, є збитковими. Їх дійсно варто реалізувати – за умови, звісно, що знайдеться покупець. Однак у списку лотів є і справжня перлина – Одеський припортовий завод, чия щорічна дохідність вимірюється сотнями мільйонів гривень. Перша помилка, якої уряд припустився у 2015-му, полягала в тому, що парламенту пропонувалось проголосувати за всі приватизаційні об’єкти гамузом, не вдаючись у деталі економічної доцільності кожного окремого продажу.

  У підсумку парламент не пішов на таке голосування, адже депутатам не надали ключових для розуміння ситуації цифр та фактів. Що було далі – ми пам’ятаємо: міністр економіки Абромавічус виступив з заявою про те, що «велика приватизація»-2015 переноситься на наступний, 2016-ий, рік. Але Абромавічус не роз’яснив, що подібні плани будуть втілені лише за умови усунення тих перешкод, які завадили їх реалізації минулого разу.

Першу з помилок я вже назвав: ніхто з урядових чиновників не утруднив себе фінансовою аналітикою щодо прибутковості чи збитковості підприємств, призначених для продажу. Не факт, що цього року все буде інакше і доводи «за» впорядкують та супроводять належними доказами. Це – недопрацювання з боку уряду. Тепер – про недопрацювання з боку парламенту. Для того, щоб запустити маховик «великої приватизації», потрібно внести деякі зміни у чинне законодавство.

Наразі на розгляді Верховної Ради перебуває законопроект №2319-а про внесення змін до законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про Фонд державного майна». В ньому прописана норма, яка не допускає до приватизації фізичних та юридичних осіб держави-агрессора, тобто Росії. Крім того, цим документом торговців цінними паперами зобов’язують подавати інформацію про осіб, в інтересах яких здійснюється придбання державних корпоративних прав.

Станом на сьогодні законопроект не було вивчено та схвалено парламентом. Але його ухвалення розглядається як таке, що має відбутися «по замовчанню». Між тим закон може бути і не проголосовано. В парламенті достатньо представників тих чи інших олігархічних груп, які мають бізнесові інтереси і в Росії також. Якщо закон не буде прийнято, приватизація виявиться знову поставленою на паузу. І це при тому, що виручка від неї вже спрогнозована та включена у дохідну частину бюджету.

  А тим часом заборона Росії купувати українські підприємства є більш ніж важливою та суттєвою. Адже ні для кого не є секретом, що в 10 українських обленерго вже зараз значну частку має компанія VS Energy , бенефіціарами котрої є підприємці так званої «лужніковської групи», до якої входить, зокрема, депутат Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Олександр Бабаков. З нею успішно конкурує  Energy Standard – дітище російського бізнесмена Костянтина Григоришина, що має акії 12 обленерго.

Нині ж у черзі на приватизацію стоїть досі не продана частина акцій енергетичних підприємств – «Тернопільобленерго», «Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Хмельницькобленерго» , «Миколаївобленерго», «Центренерго». На торги будуть виставлені також   «Одеська ТЕЦ», «Херсонська ТЕЦ», «Миколаївська ТЕЦ» та інші лоти, такі, наприклад, як Івано-Франківський локомотиворемонтний завод, «Сумихімпром» тощо. Немає сумнівів, що всі згадані об’єкти зацікавлять потенційного російського покупця. Однак саме йому парламент і мусить дати по руках.

Є також і проблема номер три. Її виникнення пов’язане із загалом недвозначним іміджем України. Для того, щоб продати державні підприємства за високою та вигідною для України ціною, важливо привернути увагу іноземних інвесторів. Головною умовою для яких, окрім можливого прибутку, є захист вкладених грошей та стабільні, не залежні від політичної кон'юнктури, правила ведення бізнесу.

Державі та її уряду треба визначитися зі своїм ставленням до приватизації та рухатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вже продавати державне майно, то робити це у відповідності до закону та уникаючи підозр у корупційній складовій такого продажу. Жодному потенційному покупцеві не сподобається перспектива захоплення його підприємства чи то «тітушками», чи то іншими бойовиками, які з’являться ділити майно, бо в процесі оборудки постраждали інтереси того чи іншого олігарха.

Поки що жоден чинник, який став на заваді приватизації 2015 року, з порядку денного не усунуто. Не ухвалено необхідні закони, не проведена фінансова «паспортизація» підприємств, не залучені іноземні покупці. Тим не менш, бюджет вже розраховує на дохід від приватизації, а урядовці мають плани на ще не отримані від неї кошти. Зайве говорити про те, що так ніхто не господарює.

Якщо протягом першого кварталу поточного року парламент та уряд не засвідчать конкретну роботу в приватизаційному напрямі, про 20-30 мільярдів прибутку можна забути відразу. Як лататиме цю діру Яценюк – покаже час. Які уряд знайде для себе виправдання – також дізнаємося пізніше. От тільки слова не перекриють нестачу коштів. Та це, здається, наразі взагалі нікого не хвилює.   
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]