Чого "не знає" про олігархію Петро Порошенко

У Польщі президент України Петро Порошенко пообіцяв те, чого до нього не обіцяв жоден «папєрєднік». «Я гарантую, що олігархи більше не матимуть впливу на українську владу. Я зроблю все для цього», – заявив він. Те, що президент останнім часом дедалі частіше впадає в пафос – півбіди. Він проголошує речі, котрі не мають нічого спільного з реальністю.

            «Якщо український великий бізнес дотримуватиметься закону, то користуватиметься в нашій країні привабливим інвесткліматом. Але якщо хтось спробує втручатись в політику, використовувати прихід до влади для власного збагачення, то ми продемонструємо рішучість, бо світ має для цього однозначну назву: корупція», – додає Порошенко.

          У цій словесній каші намішано всього: зокрема, поставлено знак «=» між великим бізнесом та олігархатом. Олігархат неможливий без опертя на корумповану владу, якого б кольору та не була. Простий приклад: особливістю формування власне українського олігархату була масова приватизація державних активів. Зокрема, обленерго. Процес набув прискорення у 2011-му, за влади Януковича. Експерти називали таку приватизацію «нонсенсом», попереджали, до яких плачевних наслідків вона призведе, проте зростання тарифів та зубожіння населення не цікавило тандем влади та олігархату.

          Є речі, котрі дуже тяжко «відіграти назад». Проте якщо у Порошенка з цього приводу є певний план, він має його озвучити. Перед парламентськими виборами як 2012-го, так і 2014-го року деякі політичні сили піарились, включаючи до своїх програм пункт про реприватизацію обленерго. Чи має на увазі щось подібне Порошенко? Навряд чи. У липні цього року Кабмін виставив на приватизацію долі у 18 обласних енергетичних компаніях. Окрім них, приватизувати пропонували ще 164 об’єкти.  

          Я не дарма зупиняюсь саме на обленерго. Від них ниточки тягнуться до останніх скандалів з вугіллям, до «веєрних відключень» тепла, до підвищення тарифів. До контактів з Росією, чий олігархат також представлений у нашій енергетичній сфері і якому поки що не оголошено жодної війни. Однак зрощення влади та олігархії можна відстежувати і на інших прикладах. Але річ навіть не в цьому. Річ в заздалегідь недосяжному завданні. Принаймні, недосяжному за теперішніх умов та теперішньої правлячої еліти.

            Іще момент. Що означають слова Порошенка про те, «якщо хтось спробує втрутитись у політику…»? Весь олігархат – давно у політиці. Так чи інакше. Безпосередньо або через своїх довірених осіб. Він давно і надійно вписаний у парламентський процес, контролює його та направляє по мірі своїх сил. Останні вибори це зайвий раз довели. А недавній інцидент з ахметовським «гумконвоєм» продемонстрував ще й боротьбу між олігархічними кланами, перенесену в площину війни.

          Очевидно, що скандал з горілкою та камуфляжем, який буцімто знайшли серед решти вантажу, направляла рука Коломойського. Дніпропетровському губернатору було вигідно нанести удар по й без того підмоченій репутації Ахметова, а бійці добровольчих батальйонів та співчуваючі їм особи з посвідченнями народних депутатів розіграли кожен свою партію.

          Не пристаючи ні на чий бік: доки подібні схватки за сфери впливу матимуть місце, жодну корупцію президент не здолає. Особливо якщо й він сам – у «грі». Закриваючи очі на несподіваний рейд під Донецьк у виконанні Філатова та іже з ним, Порошенко сплатив данину тій лояльності, котру Коломийський явив новій владі.

          Однак й Ахметов – не у накладі. Представник одного зі старійших кланів олігархату купує нині дніпродзержинський коксохімічний завод – замість того, аби (щонайменше!) відповідати на запитання прокуратури щодо своєї ролі у війні на Донбасі. Через відсутність кримінальних проваджень щодо найбільш знакових членів «Сім`ї» Рада ЄС готова зняти санкції з «трьох представників режиму Януковича» (імена та подробиці не розголошуються). І це – ще один штрих до «боротьби» із впливом олігархату.

          А ось і інший. За час роботи заступником голови адміністрації президента мільярдер Юрій Косюк повернув своїм підприємствам ПДВ у розмірі близько 500 мільйонів гривень. За останній час – це найбільший «куш», пов'язаний з оподаткуванням. Але це не така вже й велика сума порівняно із тим, що у квітні поточного року отримав Рінат Ахметов. Навесні Рінат Леонідович був рекордсменом у поверненні ПДВ. Йому держава відшкодувала 737 мільйонів гривень.  

          Сукупно ж – з квітня і по цей час – підприємства Ахметова (ММК ім. Ілліча, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Єнакіївський металургійний завод») отримали 4,12 млрд. грн, що становить понад чверть всього відшкодування ПДВ. Не ображеним лишився й Сергій Тарута та його корпорація «ІСД», а також – Веревський, Бахматюк, Жеваго та російська група «Євраз».

          На тлі цього всього зрозуміло, що Ігорю Коломийському була необхідна бодай моральна компенсація у вигляді «розвінчаного» Ріната Ахметова з цигарками та горілкою у вантажі, котрий, власне, – за версією Єгора Соболєва – і не мав стосунку до «гумконвою».

            Однак все це – деталі. Говорячи про рішучий удар по олігархату, Порошенко не уточнює чимало засадничих моментів. Як саме він збирається виводити кошти з офшорів? Які плани має стосовно ситуації з ПДВ? Як думає роз’єднати «сіамських близнюків» – владу та бізнес?

          Коли буде покладено край преференціям для «своїх»? І, врешті-решт, коли президент планує почати перетворення з самого себе? Наприклад, з Міжнародного інвестиційного банку, який пов’язують з іменем Порошенка і чиї акції – попри всю наявну кризу – раптово пішли в гору?  

            Без відповіді на ці питання всі просторікування на тему протистояння олігархату не варті того паперу, на якому вони зафіксовані. На завершення – один промовистий штрих, не пов'язаний напряму з олігархією. Судячи з декларацій членів нового Кабміну (серед яких, зауважимо, троє мільйонерів), більшість урядовців на додачу до статків, виражених шестизначними цифрами, отримали від держави ще й матеріальну допомогу у сумі 35 тисяч гривень.

         Така допомога нараховується автоматично, проте де заяви цих небідних людей про те, що вони від неї відмовляються? Або вже зараз ініціюватимуть законодавчу заборону нараховувати такі «дотації» в країні, де чверть населення – за межею бідності? Коли корупцію благословляє держава, уявний бій з нею – не більше ніж блюзнірство. Дайте дії, які засвідчать, що у вас в руках – не картонний меч. Або промовчіть, якщо по суті сказати нічого.

Лише представлений владою дієвий механізм, який продемонструє методи боротьби з олігархією чи – як мінімум – обмеження її впливу – змусить повірити соціум у щирість намірів своїх правителів.