Як падала гривня

В серпні цього року голова Нацбанку Валерія Гонтарєва попереджала: ті, хто скуповує долари по завищеній ціні, про це гірко пошкодують. На той момент ціна питання становила 13 гривень за долар. Гонтарєва мала рацію: ті, хто купував валюту наприкінці літа, дійсно потім каявся. Але лише через те, що не зробив більший її запас. Адже зараз вільноконвертованих грошових знаків у продажу нема. Вони існують лише віртуально – як показник дедалі стрімкішого падіння гривні.

 

Деякі об’єктивні показники для знецінення гривні, безумовно, є. Це і дефіцит торгівельного балансу, і зниження обсягів імпорту, і те, що інвестори (не в останню чергу через нестабільну політичну обстановку) почали виводити активи з країни. Є й ще один фактор, який сприяє девальвації: те, що маючи дефіцит бюджету, уряд нарощує паперову грошову масу, ставлячи курс під удар.

 

Але навіть попри це знецінення гривні вдвічі (при тому, що навіть російський рубль подешевшав лише на 50% – і це після стрімкого падіння ціни на нафту) було гіршим з усіх прогнозованих сценаріїв. Та й це ще не все. Аналітики валютного ринку говорять про те, що свого дна гривня ще не досягла. Вона падатиме й далі, і результати такого падіння будуть воїстину плачевними. 

 

З усіх українських банків три чверті ризикують «померти». Виживе 25%, і те за умови рефінансування їх Нацбанком. Біля 300 мільярдів гривень (з числа тих депозитів, які власники не встигли забрати) ризикують залишитися у банках-фантомах назавжди. Так постане проблема на кшталт тієї, з якою громадяни стикнулися після розпаду СРСР і падіння радянського Ощадбанку. Всякі спроби повернути вкладникам їхні заощаджання обернуться гіперінфляцією.

 

З такими темпами девальвації та запозичень у МВФ зовнішній борг України перевалить за 100% і прокладе шлях до дефолту. Але й це ще не кінець історії, а лише апокаліптична картина майбутнього банківської системи та валютного ринку. Є питання й іншого гатунку – не про те, що буде, а про те, що є зараз, і що було у недавньому минулому.

 

Перше. Чому влада стримувала курс до виборів, і лише потім відпустила його? Питання, звісно, риторичне, а відповідь на нього очевидна. В листопаді 2014-го не відбулося скільки-небудь кардинальних змін, які зумовили б стрибок долару: не зупинились підприємства (з тих, що працювали і до того), не було відкрито другий фронт чи збільшено видатки на армію.

 

Ми зіткнулися з суто політичним рішенням. Рішенням штучним, яке полягало в утриманні на певному рівні гривні, а отже й симпатій виборців до існуючої влади. Після першого стрибка долара відносно стабільний курс тримався від серпня до початку листопада, але потім можновладці згадали, що витрати на парламентську кампанію не гріх було б й компенсувати грою на коливаннях валютного курсу.

 

Друге питання. Чому на валютних операціях – згідно статистики того ж таки НБУ – кілька банків змогли заробити 6,6 мільярдів гривень сумарно, тоді як інші опинилися на межі банкрутства? Третій момент. Чому серед щасливчиків опинилився «ПриватБанк» Ігоря Коломойського (який збагатився на 1,4 мільярди гривень, що в сім разів більше, ніж за аналогічний період минулого року)?

 

До числа обраних потрапили також  Промінвестбанк (1,077 млрд грн), Сітібанк (1,107 млрд грн) та ВТБ Банк (745,6 млн грн) – хто з влади «селекціонує» кандидатів на довге та щаливе фінансове життя і вибраковує приречених? Зрештою, чому Міжнародний інвестиційний банк, головним акціонером якого є Петро Порошенко, збільшив свої активи на 50%, тоді як український банківський сектор в цілому з початку року зріс лише на 5%?..

 

Усі проблеми з національною валютою Валерія Гонтарєва пояснює панікою населення та спекуляціями валютних ділків. Але минуле цієї дами проливає деяке світло на причину такої «паніки». Ні для кого не є секретом, що Гонтареєва отримала посаду не так за професійні навички, як за близькість до можновладців. Нинішній голові НБУ «зарахували» її давню роботу на Петра Порошенко в банку «Мрія».

 

Заангажованість очільниці Нацбанку дається взнаки у списку банків, які отримують кредити. В числі останніх – і банк, нібито близький до попередніка Гонтарєвої Степана Кубіва. При «баришах», таким чином, опиняється чи не вся управлінська верхівка. У програші, як завжди, – населення. Останнє встигло вилучити до 30% вкладів, що в усьому світі вважається ознакою краху банківської системи.

 

Для порятунку ситуації уряд знає тільки два методи: зовнішні запозичення та урізання соціальних пільг. Перший транш кредиту від МВФ, взятий прем’єром Яценюком, становив 3,2 млрд доларів, другий – 1,39 млрд, на підході об'єднані разом третій і четвертий транші - 2,7 млрд. Про те, куди поділися всі ці гроші, уряд так і не відзвітував.

 

Крім того, була й допомога від Євросоюзу в розмірі 600 млн євро, 53 млн доларів від США на «зміцнення кордонів» і ще 34 млн «технічної допомоги», 4 трастових (накопичувальних) фондів від НАТО, куди від Канади вже надійшов мільйон доларів. Хотілося б дізнатися долю всіх цих коштів, а так само те, хто і коли буде віддавати західним країнам борги?

 

Віднесемо й це питання до розряду риторичних, розглянувши натомість інші показники. Інфляція (до стрибка долару) становила 38%. При цьому за межею бідності нині знаходиться понад 4 мільйони громадян. Кожен десятий українець – безробітний, а ситуація на ринку праці – катастрофічна, адже у зв’язку з тим, що у багатьох регіонах не розвиваються ані промисловість, ані сільське господарство, єдиним дежерлом надходжень для працюючого населення стає бюджетна сфера.

 

Але замість того, аби провести секвестр бюджету й урізати видатки саме на величезну армію чиновників і держслужбовців всіх рангів та гатунків, Кабмін вдається до інших кроків. Тамтешні фахівці підрахували, що, урізавши «дитячі гроші», можна заощадити 6,3 млрд гривень. А «попрощавшись» з виплатами чорнобильцям, додати в скарбничку ще 2,6 мільярда.

 

4 млрд вирішено було заощадити, відмовившись від скорочення дефіциту бюджету Пенсійного фонду. 2,9 млрд – з числа тих, що призначалися на компенсацію в різниці тарифів на тепло і воду – також залишилися в скарбниці. Кабмін відмовився і від переоснащення шахт (2,4 млрд), дотацій місцевим бюджетам (2,2 млрд), щорічної підтримки ветеранів ВВВ (819 млн), купівлі «швидких» для лікарень (625 млн), екологічної модернізації підприємств (562). До речі, «урвали» кошти і у воюючої армії.

 

Це трохи не та економія, яку я мав на увазі, говорячи про секвестр. Однак річ не тільки у затягуванні поясів. Існує ще один біч не тільки української економіки, а й держави в цілому – страшна неподолана корупція. Ніхто з західних інвесторів та банкірів не матиме справи з Україною, доки вона не вирішить цієї проблеми. У ній – коріння всіх бід, зокрема, й біди, що спіткала національну валюту.

 

         Мінімізувати корупцію (якщо ліквідувати її зовсім є завданням з числа нездійсненних) та секвеструвати бюджет – ось дві складові плану, який потроху може вивести нас з того економічного провалля, в якому опинилася Україна. Все решта є безсенсовною риторикою, яка тільки поглиблює загальний колапс.