"Дождь", ліберали та інфантильність

Перша світова війна була початком змін, що змінили світ. Однак саме революції та боротьба народів за самовизначення не дали цій війні закінчитися звичним переділом сфер впливу, як це було у багатьох попередніх війнах. Ідеологічні вподобання призводили до тисяч смертей та створень химерних держав. Через це будемо повертатися до аналогій знову і знову, бо і тоді, і зараз хибні переконання призводять до катастрофічних наслідків.

Як і сто років тому, в Україні існує прошарок людей, які свято переконані у тому, що всі люди на землі хочуть миру, добра та любові. І тільки деякі, «погані», псують цілі народи чи країни. Так, керівники УНР були настільки впевнені у тому, що учасники Лютневої революції у Петрограді хочуть мирної, демократичної «оновленої» Росії з рівноправними народами, що майже рік не могли сформулювати поняття незалежної України. А крім того протягом цього року знищили власну армію, що мабуть і було основною причиною поразки Революції. Бо не тільки міжусобиці відіграли свою роль у перемозі безграмотного російського плебсу, а й відсутність елементарного захисту від ворога – бо ж «не росіяни вороги, ми з ними побудуємо нову демократичну Росію, а тільки комуністи». Через це мали потім «друзів» з боку Денікіна.

Нерозуміння реальної ситуації призводить до негативних наслідків. Постійне вказування деяких теперішніх лібералів та «правозахисників» на те, що «треба змінити Росію», «треба, щоб російський народ скинув Путіна, і тоді ми зможемо говорити про примирення», «не можна забороняти опозиційний російський канал, навіть якщо він порушує українське законодавство» - і є цим нерозумінням. І навіть інфантильністю.

Путін не прилетів з Марса. Він сам не захоплював Крим і не вбивав тисячі людей на Донбасі, він не літав бомбардувати Алеппо. Це робили звичайні солдати, сини звичайних громадян. Тих, які люблять вчити усіх навколо, «как обустроить жизнь». І навіть якщо декілька одиниць з більше ста мільйонів любителів «бояришніка» будуть говорити, що вони проти війни, що «Крим – це Україна»,  а Путін – сатрап, якого треба скинути, то наступними їхніми словами будуть «ви неправильно робите… те і те». І так само будуть вчити, як любити Україну, бо взагалі, мишебратья. Так-так, це не тільки 86-90 відсотків «русскіх» так говорить, а цілком ліберальні опозиціонери. І згодом все знову повертається до дружби, а там і  русскій язик, навіщо кордони, навіщо НАТО, Севастополь – город русской слави і т.д.

Бо не існує добрих ворогів. Громадяни РФ привели до влади Путіна і ко. І підтримують його одноголосно і одностайно. Російська Федерація – агресор і ворог. А країна – це громадяни, люди, вороги. І це треба вже сприйняти і зрозуміти.

Бо інфантильна дружба з тим, хто завтра буде вказувати, якою мовою розмовляти і як називати міста і села, який напрямок обрати  – шлях до чергової катастрофи.

Навіть якщо він мило усміхається і співає пісні «скажи, чей Крым» і пускає сльозу на Майдані.