Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
17.02.2020 15:49

Між Мюнхенською конференцією та Нормандською зустріччю

Адвокат, к.ю.н., засновник і юридичний радник юридичної компанії "Катеринчук, Моор і партнери"

Які висновки має зробити президент Зеленський і українська нація?

Запропонований на Мюнхенській безпековій конференції план щодо врегулювання ситуації в Україні, напрацьований за участі Росії, який то з’являвся, то зникав на офіційному сайті, має примусити президента Зеленського і суспільство глибоко замислитись. 

Європейський Союз переживає не найкращі часи. Неодноразово міжнародні гравці закидали ЄС, що крім «висловлення глибокої занепокоєності», він не здатний дати по зубах тим, хто напряму загрожує його безпеці. Тепер і в середині блоку ця теза теж зазвучала. Нова європейська влада, яка змінилась після виборів до Європарламенту у 2019 році, можливо вперше подивилась в дзеркало і побачила свою імпотентність на міжнародній арені. Про це свідчать і заява Жозепа Борреля у Мюнхені, який дослівно сказав, що «Європі слід розвивати готовність діяти, а не лише щоденно висловлювати стурбованість з приводу міжнародних конфліктів». І заява Ангели Меркель під час зустрічі лідерів країн-ЄС минулого місяця по ситуації в Лівії, де канцлер наполягала, що Європа має продемонструвати, врешті решт, здатність діяти. 

Але проблема в тому, що в середині Європи немає спільної позиції з ключових питань. Та і не тільки з ключових. Саме тому заклики Ангели Меркель діяти залишились лише закликами без напрацьованих рішень. А здавалось би, Європа має першою не лише пропонувати шляхи вирішення, а й втілювати їх. Якщо у Лівії все відбудеться за російським сценарієм, то Путін дуже скоро отримає до своїх рук відразу два важелі впливу на Європу із ситуації в Лівії – потік біженців та можливість впливати на постачання енергоресурсів.    

Той факт, що Європа розколота – вже ні для кого не секрет. Усі благі наміри створити власний Європейський безпековий план поки що під великим сумнівом. По-перше, через гроші. Після Брекситу Фінляндія, яка головувала у Раді ЄС до 1 січня 2020 року, запропонувала удвічі скоротити відрахування до ЄС на період з 2021 до 2027 років. І тому фінансування військових програм може не відбутись у тому обсязі, в якому планували. По-друге, через відсутність єдиної позиції між країнами ЄС щодо конфліктів, які відбуваються у нього на порозі. Один лиш приклад наведу: Франція намагається створити європейську коаліцію, щоб забезпечити вільну навігацію в Ормузькій протоці, яка є воротами до Перської затоки. Нідерланди і Данія відправили по військовому кораблю, Німеччина, Бельгія, Італія, Греція та Португалія висловили політичну підтримку, і лише Естонія та Чехія запропонували відправити спеціальні війська для участі у військовій місії. По-третє, Європа ще не оговталась від Брекситу, який забрав у неї одного з головних гравців – Великобританію. Саме вона забезпечувала до 25% витрат на безпеку та оборону, була постійним активним членом Радбезу ООН з ядерною кнопкою та дуже сильною розвідкою.

Європа сама на роздоріжжі. Вона після Другої світової війни звикла у питаннях безпеки покладатися на США. Згадайте Боснію, коли європейські військові або просто споглядали конфлікт, або ставали мішенями, поки Клінтон не ініціював повітряну операцію НАТО, що змусило сторони підписати політичну угоду. І заяви Макрона про мертвий мозок «НАТО» виглядають передчасними і необережними в умовах безпекового безладу всередині ЄС. Як би не довелося пити з криниці. 

Ситуацією, звичайно, користується Росія. Саме тому і повертається делегація Росії в ПАРЄ, а на Мюнхенській безпековій конференції з’являються скандальні плани врегулювання ситуації в Україні, розроблені без участі самої України. Саме тому з’являються заяви з російської сторони, що в квітні Нормандська зустріч може і не відбутись, поки Україна не почне виконувати Мінські домовленості

Нашому Президенту миру треба заглибитись у процес, дослухатись до розвідувальних органів, а не руйнувати їх, планувати і аналізувати. Поки що ситуація виглядає таким чином, що Україна не вирішує питання, а постійно наздоганяє і намагається розрулити те, що за неї вирішили інші. Спад інтересу до проблем України свідчить про те, що Європа, хоч і повільно, але розвертається у бік Росії під тиском національного бізнесу та при хороших провідниках, типу Макрона. І тому зрозуміло, що питання нашої геостратегії полягає в тому, щоб зберегти інтерес Європи до України. 

Для цього нам потрібно стати успішними. А щоб стати успішними – нам треба закінчити війну. Що нам сьогодні заважає це зробити в першу чергу? Відсутність консолідації суспільства та національних еліт. Не зможе президент Зеленський йти на один крок попереду Росії, пропонувати нові ініціативи, відмовлятись від Мінських домовленостей, захищати національні інтереси, рубатись у міжнародних дискусіях, якщо у нього за спиною не стоятиме українська нація на єдиних позиціях. Дискусії навколо національних інтересів затиснуті у рамки «зрада-перемога». А треба починати широкий діалог поза цими рамками в середині країни щодо майбутнього і залучати усіх. Потрібно зрозуміти, що Росія для США – важливіша, ніж Україна. Росія для Європи – важливіша, ніж Україна. Рахунок повернення Європи в обійми Росії йде на роки. Війна війною, а обід – за розкладом. 

На жаль, як би ми не сподівались, зміна політичних еліт у Росії нічого не змінить. Росія не зацікавлена в успішній Україні, і кожен наш прогрес, кожен наш успіх буде причиною наступної ескалації конфлікту. Тому президент Зеленський має сказати суспільству і нашим політичним елітам – у нас дуже мало часу, щоб закінчити війну і почати відбудову України. Ми не станемо економічними тиграми, поки у нас війна. Не закінчимо війну, поки маємо розкол в суспільстві. Тому усіх – притягнути до діалогу, в якому народиться істина і буде визначена ціна миру, червоні лінії і відповідальність кожного. Особливо тих, хто сьогодні кричить на кожному кроці – зрада! Поки наші політики будуть одне одному дулі показувати, то ми дуже скоро станемо нецікавими усім, крім Росії, яка лиш мріє про роз’єднану Україну. За нас будуть вирішувати у Брюсселі, Москві, деінде. І якщо сьогодні у звіті Мюнхенської безпекової конференції Україну згадали 8 разів, то скоро може трапитись так, що ми там взагалі не звучатимемо. 

Допоки ми самі в середині країни не захочемо об’єднуватись, демонструвати волю до перемоги, до успіху, ніхто за нас не захоче цього робити. Це мають зрозуміти навіть найзатятіші опоненти. 

Я не міжнародник, але мій досвід спілкування з політичними структурами ЄС, дозволяє мені сказати, що Мюнхенська конференція – останнє китайське попередження Україні. Україна, як і Європа, має продемонструвати дію. Наша внутрішня бездіяльність – це повна втрата суб’єктності на світовій арені. Красиві слова Зеленського, хоч і правдиві, про те, що війна на Донбасі – це війна не в Україні, а у Європі, що рано її забувати, що треба допомагати, можуть залишитись словами, яких не почують. Прийшов час так само подивитись в дзеркало і усвідомити, що наші безпекові проблеми, війна на Донбасі, хвилюють Європу все менше. А нас вони мають об’єднати. 

Лише з нацією за спиною - з янголом на плечі.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net