Штраф за відсутність засобів індивідуального захисту на вулиці: підводні камені

Притягнення до адміністративної відповідальності за відсутність засобів індивідуального захисту на вулиці є сумнівним

Відучора в ЗМІ почала з'являтися інформація про те, що за рішенням Кабміну в «червоних» карантинних зонах стало обов'язковим носіння засобів індивідуального захисту на вулицях, в парках, скверах та інших місцях загального користування. Очікувано, нововведення вже встигло отримати шквал виправданої критики. Чи дійсно громадян можна буде притягнути до відповідальності за порушення цієї вимоги та наскільки обґрунтованими будуть такі кроки?

Так, 22 березня Кабміном було внесено зміни до постанови № 1236 від 09 грудня 2020 року. Насамперед, ними встановлено заборону перебування на територіях загального користування без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЗУ “Про благоустрій населених пунктів”, територіями загального користування є парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища тощо.

У зв’язку з цим, вже встигли з’явитися певні роз’яснення з боку МОЗ стосовно того, що нібито дане обмеження стосуватиметься вулиць, де неможливим є дотримання соціальної дистанції 1,5 м. Між тим, відповідне формулювання відсутнє в аналізованій постанові КМУ, а саме по собі роз’яснення не має достатньої юридичної сили. Разом з тим, кожна законодавча вимога передбачає наявність відповідальності за її порушення, інакше її запровадження є таким, що позбавлено сенсу.

Водночас, аналіз ст. 44^-3 КУпАП дозволяє стверджувати, що реальне притягнення до відповідальності за порушення нового правила буде досить проблемним. Так, на сьогодні відповідною нормою передбачено відповідальність за перебування без респіраторів та захисних масок в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті. Тобто, логічним було б внесення змін до відповідної частини статті й у частині перебування без засобів індивідуального захисту в місцях загального користування. 

Разом з тим, з огляду на висловлену МВС позицію щодо готовності штрафувати «злісних порушників», які не реагуватимуть на зауваження поліцейських, можна припустити, що дії намагатимуться кваліфікувати за ч. 1 цієї ж статті, яка передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, що є досить сумнівним з юридичної точки зору та може бути предметом подальшого оскарження громадянами. Водночас, абсолютно безпідставними й такими, що суперечать закону будуть спроби складення адміністративних протоколів за ч.2, в котрій про перебування без засобів індивідуального захисту на територіях загального користування взагалі не згадується.

Більше того, аналіз судової практики при розгляді справ, що стосувалися порушень "маскового режиму" дозволяє констатувати переважно формальний характер відповідних вимог, адже в більшості випадків судами такого роду порушення трактуються як ті, що не становлять значної суспільної шкоди, не завдають істотних збитків державі, суспільству або громадянину. 

Таким чином, говорити про ефективну реалізацію в Україні моделі мотивування до носіння масок та респіраторів за зразком Бельгії, Німеччини, Португалії, Чехії та інших країн Європи, де штрафи стартують від 200 євро поки зарано. Водночас, з метою дотримання принципу правової визначеності, як невід'ємної складової верховенства права, обов'язковим є зрозумілий виклад норм, що передбачають притягнення громадян до того чи іншого виду відповідальності.