Біличанський ліс, головне - слово громади і визначення чітких меж!

Коли ми, з огляду на гарну літню пору, рвемося «на природу», то найменше переймаємося, чий то є найближчий лісок. Але відповідь на це питання важлива, коли йдеться про долю лісу. Хто її вершить? Звісно, господарі. ЧИ може бути в Україні ліс без господар

Коли ми, з огляду на гарну літню пору, рвемося «наприроду», то найменше переймаємося, чий то є найближчий лісок. Але відповідь наце питання важлива, коли йдеться про долю лісу. Хто її вершить? Звісно,господарі. ЧИ може бути в Україні ліс без господарів? Теоретичного, звісно, ні.Але на практиці,  проблема Біличанськоголісу наочно демонструє, що може.

Стисло суть: спірною є ділянка землі у Біличанському лісіу 100 га, яку у 2008 році депутати селищної ради Коцюбинського (Київськаобласть)  віддали під забудову. Лісналежить «Святошинському лісопарковому господарству» міста Києва. Але! Відразувиник конфлікт через підпорядкування лісу, оскільки представники громадиКоцюбинського виступали за те, аби їм віддали ліс, котрий до них ближче, ніж довлади Києва. Доки точилася політична боротьба та судова тяганина, нові власникиділянок у лісі почали вирубку дерев. Паралельно активісти збирали підписи підзверненням до президента України, аби лісу надали статус національного парку. 1травня 2014 року в. о. президента України надав Біличанському лісу статуснаціонального парку і приєднав його до НПП «Голосіївський». Ці сухі рядки невідображають емоцій, що кипіли навколо лісу, однак, вони якнайкраще характеризуютьпроблему, котра після травневого указу голови держави не зникла, а перейшла віншу площину. А саме: невизначеність кордонів лісу, селища Коцюбинське, містаКиєва і самого парку «Голосіївський».

Проблему Біличанського лісу потрібно вирішувати відразуна декількох рівнях: законодавчому, публічному, судовому.Та найперше – чітко провести кордони лісу, парку«Голосіївський» та міста Києва настільки чітко й однозначно, наскільки дозволяєчинне законодавство.

Не зовсім зрозумілимкроком стало підписання Меморандуму між Київрадою, Київоблрадою та радоюКоцюбинського. Починати треба було не так. Пристрасті не вщухають: Меморандумбуло укладено рано-вранці, не публічно, що викликало спочатку подив, а потім іобурення громадських активістів та місцевої громади. Вийшло так, що місцевіжителі ніби й ні до чого у справі, котра їх стосується безпосередньо. Аактивісти, які не лише знають проблему на експертному рівні, а й активно діють,могли б додати багато корисного до тексту Меморандуму. Принаймні, документ небув би відтермінуванням проблеми, чим він нині і є зараз.

Гадаю, перше, щопотрібно зробити сторонам, які зацікавлені вирішити проблему Біличанського лісу- ініціювати зміни до вітчизняного земельного законодавства. Щоб чітковизначити кордони лісу, міста Києва і самого парку «Голосіївський». Це не лишевиведе ситуацію з Біличанським лісом із глухого кута, але й дозволить уникнутиподібних проблем у майбутньому. Але, наголошу, при розробці законодавчогоалгоритму та визначенні всіх меж обов’язково треба врахувати думку громади, населення!

Одночасно, вважаю,слід повернутися до витоків проблеми Біличанського лісу – із відводу 380гектарів земель на підставах, котрі активісти та громадські діячі вважаютьнезаконними або сумнівної законності. Нам не потрібно гадати, є чи немає у діяхпосадових осіб склад злочину чи ознаки корупції, - це є справа слідчих. Але уцьому плані рішення має бути на підставі неупередженого розслідування, чітке,зрозуміле та однозначне. Глибоко переконаний у тому, що розслідування вкрайнеобхідне.

А доля Біличанськоголісу має бути розглянута на відкритих, прозорих слуханнях, за участі всіх –наголошую на цьому! – всіх сторін протистояння, особливо населення селищаКоцюбинського, думку якого потрібно вивчити якнайретельніше.

Я також наполіг би назалученні до процесу активістів, зокрема, Ірини Федорів, Ігоря Луценко таінших, завдяки яким Біличанський ліс вдалося зберегти. Їхній досвід єбезцінним. Кожен крок, кожна проміжна позиція у діалозі по Біличанському лісумає бути ухвалена публічно та відкрито.

Переконаний, тількитак, у тісній взаємодії з громадою, можна вийти на справедливе вирішення доліБіличанського лісу. Не виключаю, що якщо будемо рухатися за такою схемою, самепроблема Біличанського лісу стане тим прецедентом європейського вирішенняземельної проблеми, на який рівнятимуться в Україні, а то й поза нею, увирішенні подібних справ.