Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
30.07.2014 12:22

Біличанський ліс, головне - слово громади і визначення чітких меж!

Замминистра регионального развития, строительства и ЖКХ

Коли ми, з огляду на гарну літню пору, рвемося «на природу», то найменше переймаємося, чий то є найближчий лісок. Але відповідь на це питання важлива, коли йдеться про долю лісу. Хто її вершить? Звісно, господарі. ЧИ може бути в Україні ліс без господар

Коли ми, з огляду на гарну літню пору, рвемося «на природу», то найменше переймаємося, чий то є найближчий лісок. Але відповідь на це питання важлива, коли йдеться про долю лісу. Хто її вершить? Звісно, господарі. ЧИ може бути в Україні ліс без господарів? Теоретичного, звісно, ні. Але на практиці,  проблема Біличанського лісу наочно демонструє, що може.

Стисло суть: спірною є ділянка землі у Біличанському лісі у 100 га, яку у 2008 році депутати селищної ради Коцюбинського (Київська область)  віддали під забудову. Ліс належить «Святошинському лісопарковому господарству» міста Києва. Але! Відразу виник конфлікт через підпорядкування лісу, оскільки представники громади Коцюбинського виступали за те, аби їм віддали ліс, котрий до них ближче, ніж до влади Києва. Доки точилася політична боротьба та судова тяганина, нові власники ділянок у лісі почали вирубку дерев. Паралельно активісти збирали підписи під зверненням до президента України, аби лісу надали статус національного парку. 1 травня 2014 року в. о. президента України надав Біличанському лісу статус національного парку і приєднав його до НПП «Голосіївський». Ці сухі рядки не відображають емоцій, що кипіли навколо лісу, однак, вони якнайкраще характеризують проблему, котра після травневого указу голови держави не зникла, а перейшла в іншу площину. А саме: невизначеність кордонів лісу, селища Коцюбинське, міста Києва і самого парку «Голосіївський».

Проблему Біличанського лісу потрібно вирішувати відразу на декількох рівнях: законодавчому, публічному, судовому. Та найперше – чітко провести кордони лісу, парку «Голосіївський» та міста Києва настільки чітко й однозначно, наскільки дозволяє чинне законодавство.

Не зовсім зрозумілим кроком стало підписання Меморандуму між Київрадою, Київоблрадою та радою Коцюбинського. Починати треба було не так. Пристрасті не вщухають: Меморандум було укладено рано-вранці, не публічно, що викликало спочатку подив, а потім і обурення громадських активістів та місцевої громади. Вийшло так, що місцеві жителі ніби й ні до чого у справі, котра їх стосується безпосередньо. А активісти, які не лише знають проблему на експертному рівні, а й активно діють, могли б додати багато корисного до тексту Меморандуму. Принаймні, документ не був би відтермінуванням проблеми, чим він нині і є зараз.

Гадаю, перше, що потрібно зробити сторонам, які зацікавлені вирішити проблему Біличанського лісу - ініціювати зміни до вітчизняного земельного законодавства. Щоб чітко визначити кордони лісу, міста Києва і самого парку «Голосіївський». Це не лише виведе ситуацію з Біличанським лісом із глухого кута, але й дозволить уникнути подібних проблем у майбутньому. Але, наголошу, при розробці законодавчого алгоритму та визначенні всіх меж обов язково треба врахувати думку громади, населення!

Одночасно, вважаю, слід повернутися до витоків проблеми Біличанського лісу – із відводу 380 гектарів земель на підставах, котрі активісти та громадські діячі вважають незаконними або сумнівної законності. Нам не потрібно гадати, є чи немає у діях посадових осіб склад злочину чи ознаки корупції, - це є справа слідчих. Але у цьому плані рішення має бути на підставі неупередженого розслідування, чітке, зрозуміле та однозначне. Глибоко переконаний у тому, що розслідування вкрай необхідне.

А доля Біличанського лісу має бути розглянута на відкритих, прозорих слуханнях, за участі всіх – наголошую на цьому! – всіх сторін протистояння, особливо населення селища Коцюбинського, думку якого потрібно вивчити якнайретельніше.

Я також наполіг би на залученні до процесу активістів, зокрема, Ірини Федорів, Ігоря Луценко та інших, завдяки яким Біличанський ліс вдалося зберегти. Їхній досвід є безцінним. Кожен крок, кожна проміжна позиція у діалозі по Біличанському лісу має бути ухвалена публічно та відкрито.

Переконаний, тільки так, у тісній взаємодії з громадою, можна вийти на справедливе вирішення долі Біличанського лісу. Не виключаю, що якщо будемо рухатися за такою схемою, саме проблема Біличанського лісу стане тим прецедентом європейського вирішення земельної проблеми, на який рівнятимуться в Україні, а то й поза нею, у вирішенні подібних справ.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net