Справа "Петриченко проти України"

Зрозуміло, що журналісти кидають подібну «качку» для зацікавлення й охоплення новиною більшої аудиторії, а зачасту вводиться в оману значна кількість читачів/слухачів/глядачів тощо.

Отже, у цій статті у вищенаведеному контексті піде мова про справу «Петриченко проти України» (рішення Європейського Суду з прав людини від 12 липня 2016 року, вже набуло статусу остаточного). 

 
Суть справи зводилася до наступного: 

 
У жовтні 2004 року заявник, пан Валерій Петрович Петриченко, 1940 р.н., звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про виплату стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди. У своєму позові заявник зазначав, зокрема, що за статтею 46 Конституції України він має право на пенсію у розмірі не нижчому від прожиткового мінімуму. 

 
Проте у відповідний час розмір його пенсії був нижчим від встановленого розміру прожиткового мінімуму.

25 жовтня 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що Пенсійним фондом України не було допущено порушення підзаконних актів. 

 
3 лютого 2005 року та 14 червня 2006 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жоден з цих судів не розглянув доводи заявника за статтею 46 Конституції щодо невідповідності розміру його пенсії прожитковому мінімуму. 

 
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогам Конституції. Розмір його пенсії було встановлено всупереч вимогам Конституції. 

 
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено таке:       

 
"Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...» 

 
Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов’язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Петриченку було присуджено 1 200 євро відшкодування моральної шкоди. 

 
Питання про те, чи розмір українських пенсій є порушенням прав людини, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в рамках вказаної справи не розглядалося Європейським судом з прав людини.
Звертаємо увагу на те, що відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47 Конвенції. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішує сам Суд.
Європейський Суд з прав людини може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін (тобто, державою – членом Ради Європи, яка підписала Конвенцію) порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї.

Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року. 

Конвенція набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, відтак з цього моменту Україна гарантувала кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.