Як замість мільярдів тонн відходів отримати стільки ж сировини

Якби сміття було грошима, українці б, мабуть, купалися в розкоші. Так за минулий рік в Україні утворилося понад 54 м3 побутових відходів, або понад 10 млн тонн, З них перероблено та утилізовано 3,6%. Решта захоронюються на 6 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею майже 9 тис. га. При цьому побутове сміття становить лише до 4% від усіх відходів. Решта – відходи промисловості, яких за останні роки в Україні накопичилося понад 13 мільярдів тонн.

Україна буквально завалена відходами, і це становить величезну проблему для довкілля. Ситуацію може змінити сучасний європейський підхід, у напрямку якого дуже-дуже повільно наближається держава. Простими словами, він передбачає, що піклуватися про утилізацію та замкнутий цикл виробництва стане вигідно для виробників, а створювати багато сміття і використовувати токсичні матеріали – навпаки, не кажучи вже про порушення вимог і законів.

Наприклад, сьогодні в Україні виробник сам може визначати до якого класу відносяться відходи його виробництва. Експерти зазначають, що це дозволяє недобросовісним виробникам занижувати клас небезпеки для зменшення витрат на утилізацію.

В Україні розрізняють 4 класи небезпечності відходів. Формула, за якою це визначають досить непроста. Але, наприклад, ртутні термометри можна віднести до 1-го класу, автомобільні покришки – до 2-го, моторні оливи – до 3-го, а скло чи тирсу – до останнього, найменш небезпечного класу. Залежно від цього визначаються умови поводження з відходами. Чим вище клас - тим більш жорсткі умови поводження та вище ставка екологічного податку для операцій з відходами. На сьогодні це понад 1400 гривень за тонну відходів 1 класу, за 2 клас – 51 гривня, за 3 клас – близько 13, за 4 клас - 5 гривень за тонну. Як бачимо, різниця є суттєвою.

Це – лише один із прикладів нинішнього ставлення до відходів в Україні. З одного боку виробники поступово приходять до того, що переобладнання виробничих потужностей, модернізація обладнання і перехід на сучасні екологічні стандарти, – процес якого не уникнути. Але усі питання, що стосуються пов’язаних з цим додаткових витрат, досі сприймають як перешкоду для бізнесу, якої за можливістю треба уникати, навіть порушуючи закон.

Як переконують у Професійній асоціації екологів України, сьогодні – час усвідомити, що відходи це не лише поняття екологічних чи технічних наук, а й важлива економічна категорія. Від управління нею залежить розвиток економічної системи як окремого підприємства, так і регіону та країни загалом. Це невід’ємна складова виробництва та взаємодії підприємства з навколишнім середовищем, а розміщення та накопичення значної кількості промислових відходів з невизначеним хімічним складом та ненормованими об’ємами на відкритих ґрунтах загрожує довкіллю – а отже й довгостроковому сталому розвитку.

Замість забруднювати довкілля, що завдає не лише величезних матеріальних збитків державі зараз, але й позбавляє нас можливостей успіху у майбутньому, відходи можуть приносити прибуток. Наприклад, за приблизними розрахунками експертів, сьогодні в Україні зберігається понад 244 млн тонн золошлакових матеріалів (побічного продукту спалювання вугілля на теплових електростанціях), шлаків металургійних комбінатів — понад 180 млн тонн. За прикладом інших країн їх можна використовувати для будівництва доріг. Це одразу вирішить кілька проблем: покращить якість дорожнього покриття, дозволить утилізувати відходи та буде економічно доцільним, оскільки дороги, збудовані за такою технологією є дешевшими, ніж асфальтові.

За даними ВГО “Жива планета”, на відміну від України, в Євросоюзі вугільну золу та шлакові матеріали сталевиробництва взагалі не класифікуються як відходи. Якщо у ЄС переробляють понад 40% золошлаків щороку, в Україні ця частка не перевищує 10%.
Загалом розвинені країни давно навчилися заробляти, переробляючи відходи промисловості. Найяскравішим є приклад Японії — країни з мінімальними запасами природних ресурсів і найвищим показником циклічності економіки. Там переробляють 98% власних відходів.

Як переконують експерти Україна має великий потенціал у сфері переробки різних відходів. Від батарейок і пластику до сільськогосподарських відходів і мулу з очисних споруд. Попри те, відходи продовжують накопичуватися та захоронюватися. Для того, щоб галузь переробки почала працювати є одразу кілька перешкод: недостатній обсяг якісної сировини, необхідність значних інвестицій, прогалини в законодавстві тощо.

Щоб покращити ситуацію з утилізацією відходів та стимулювати промисловців розвивати їх повторне використання, держава має створювати відповідні економічні та податкові стимули, підвищувати тарифи за захоронення небезпечних відходів, збільшувати плату за використання природних ресурсів, що можуть бути замінені вторсировиною, посилювати контроль за дотриманням екологічного законодавства.