Що заважає Києву бути зеленим містом?

Як сучасні технології озеленення змінюють світ та чому вони неможливі у нас.

Сучасні великі міста є найбільшими виробниками парникових газів та забруднювачами довкілля. Водночас вони є центрами розвитку зелених технологій, інноваційних екологічних рішень та домівкою для все більшої кількості людей. Токсичні бетонні джунглі чи смарт-мегаполіс майбутнього - оцінюючи те чи інше місто, ми звертаємо увагу на те, наскільки воно зелене. Серед інших складових саме кількість та стан зелених насаджень в першу чергу визначає комфортність життя у місті. Давайте поглянемо, як сучасні тренди озеленення змінюють сучасні міста, та що відбувається в цьому напрямку в Києві.

Рішення для виживання

Питання взаємодії міського середовища та природніх систем активно обговорюють вже багато років. Враховуючи темпи урбанізації (а за прогнозами до 2050 року в містах буде жити до 70% мешканців планети) та швидкість посилення кліматичних змін, сьогодні питання повернення природи у міста стоїть особливо гостро. І чим далі, тим більше мова йде не про питання естетики чи комфорту, а про зменшення впливу негативних факторів на здоров’я та якість життя людей.

По-перше, наша планета продовжує швидко нагріватися. Міські мешканці особливо страждають від спеки та навіть помирають від теплових ударів. У 20 столітті стандартним рішенням для охолодження у містах були кондиціонери. Але сьогодні такий варіант є занадто енергоємним, а значить що загрожує потужними викидами парникових газів і лише сприяє глобальному потеплінню. Так, при нинішніх темпах використання кондиціонерів, їх кількість з 3,6 млрд сьогодні збільшиться до 9,5 млрд у 2050 році.

Натомість Програма ООН з дозвілля (ЮНЕП) пропонує знижувати температуру у містах за допомогою самої природи – озеленяти фасади, облаштувати сади на дахах, збільшувати площі зелених насаджень. В ЮНЕП вважають, що подібні рішення можуть заощадити 25% енергії, яку міста використовують для опалення та охолодження.

Багато міст світу почали активно використовувати такий підхід як для негайних рішень, так і в довгостроковому плануванні. Наприклад, у Мілані до 2030 року планують знизити температуру в місті на 2 градуси, висадивши 3 мільйони саджанців. А в центрі Сеула, де відновили закинуту річку Чхонгечхон, а уздовж облаштували зелену та пішохідну зону, забруднення повітря знизилося на 36%, а середня температура зменшилася на 5 градусів.

На думку експертів ЮНЕП, зелені насадження вирішують багато інших важливих проблем сучасного міста:

*поглинають вуглекислий газ;

*поглинають воду під час злив та паводків, регулюють вологість повітря;

*поглинають до 25% звукової енергії, зменшуючи рівень шуму;

*захищають від промислових і транспортних викидів, затримують пил, запобігають ерозії ґрунту;

*несуть естетичну функцію, допомагають організувати міський простір та формують індивідуальний характер міста.

Екосистемні тренди

Міський ландшафт складається з вулиць, доріг, будинків, дворів і площ, а також із парків та скверів, садів та газонів. Раніше природне і урбаністичне протиставляли одне одному. Наприклад, парк був штучно створеною ділянкою природи в неприродньому міському середовищі. Стару концепцію характеризує відомий сталий вислів «вибратися на природу», що означає відпочити від міста, провести час серед дерев, біля річки.

В сучасних містах природа навпаки сама наближається до міста. Сучасні тренди міського планування орієнтовані на створення нових гармонійних екосистем, де місто «вбудоване» в живу природу. Так популярним є підхід екологічних каркасів, де об’єкти природної інфраструктури, наприклад парки та ліси, об’єднані у єдину мережу зеленими коридорами – бульварами, річками тощо.

Інший урбаністичний тренд пов’язаний зі збільшенням щільності міст та їх вертикальним ростом. В умовах браку вільної землі та багатоповерхової забудови в усьому світі активно експериментують із різноманітними видами вертикального озеленення. Вертикальні сади і ферми, ліси та городи на дахах, різноманітні конструкції для розвитку рослинності. Ці методи використовують для регулювання температури, збільшення біорізноманіття, виробництва їжі та сприяння продовольчій безпеці, покращення якості повітря, скорочення викидів CO2 та багатьох інших позитивних ефектів для міста.

Наприклад, у Нью-Йорку понад 36 тонн органічних овочів вирощують на дахах будівель щороку, що одночасно допомагає запобігти забрудненню річок міста. А у Токіо в рамках проекту Sorado Farm місцевим жителям пропонують орендувати землю під міські ферми на дахах залізничних станцій.

Одним із найвідоміших світових прикладів є проект Bosco Verticale в Мілані. Це перший створений вертикальний ліс, що складається з двох веж заввишки 80 і 112 метрів, на яких ростуть 480 великих та середніх дерев, 300 маленьких дерев, 5 тисяч чагарників та 11 тисяч інших багаторічних рослин. Проект еквівалентний площі лісу розміром до 20 тисяч квадратних метрів.

Умовно зелений Київ

Думки міської влади та незалежних експертів щодо того, чи можна вважати зеленою українську столицю, сильно відрізняються. На сайті київської міської влади лише за жовтень можна знайти не менше 10 публікацій про те як чудово у столиці розвиваються зелені зони.

Офіційно, у Києві існує 746 зелених зон, із яких 128 парків та 618 скверів загальною площею понад 8 тисяч гектарів. Разом з іншими зеленими зонами загального користування та територією міських лісів, частка київських зелених насаджень за офіційними підрахунками доходить до 44% від усієї площі столиці.

Щодо забезпеченості мешканців міста природною інфраструктурою, керівництво «Укрзеленбуду», комунального підприємства, яке відповідає за озеленення Києва, минулого року взагалі заявило, що зелених насаджень у столиці більше, ніж передбачено нормами.

Водночас експерти запевняють, що офіційна статистика щодо рівня озеленення не відображає реального стану речей. Так згідно з Правилами утримання зелених насаджень, у місті рівень озеленення повинен складати не менше 25 м2/людину. Сьогодні ця цифра об’єктивно знизилася до 16-18 м2/людину.

Облаштування парків та скверів, які створюються в межах вже існуючих зелених насаджень, також не можна вважати створенням нових зелених зон. До того ж офіційна статистика не враховує, наскільки ущільнює місто неконтрольована хаотична забудова. Забудовники найчастіше повністю ігнорують будь-які норми озеленення, тому в багатьох нових ЖК та поблизу бізнес-центрів кількість зелених насаджень у десятки разів менша від норми. Разом з тим навантаження на довкілля постійно підвищується через стрімке збільшення кількості транспорту.

Політика повинна бути політичною

Сьогодні у Києві питання озеленення за звичкою ассоціюють лише з роботою комунальних служб. І хоча я дуже поважаю столичних комунальників, процеси, які відбуваються із зеленими зонами в столиці відстають від сучасності щонайменше на покоління.

Статус одного з найзеленіших міст Європи Київ давно втратив. У рейтингу найзеленіших міст світу HUGSI ми займаємо лише 100 сходинку. Та й то – завдяки територіям лісгоспів на околицях міста. А замість міських ферм та вертикального озеленення хмарочосів, спостерігаємо, як щороку комунальники закопують в парках чергову порцію нещасних саджанців. Кількість яких, до речі, навряд чи перевищує число знищених за той же рік дорослих дерев.

Києву б варто було повчитися у інших міст. Наприклад, ще у 2013 році в Торонто діяла програма "Кожне дерево на рахунку". Влада порахувала усі дерева у місті. Їх кількість становила 10,2 мільйона, за кожним з них доглядали, а щороку висаджували ще понад 100 тисяч нових саджанців. Обслуговування зеленого господарства обходилося місту у понад 28 мільйонів доларів. Це було вигідно, адже щороку дерева економили місту понад 10 мільйонів доларів на опаленні та охолодженні будинків, очищували повітря на 16,9 мільйонів, нейтралізували 1,1 мільйона тон вуглецю і так далі.

Ще одним зразком зеленого розвитку є Сінгапур, який поставив на мету до 2030 року стати найзеленішим містом планети. На сайті міста в двох абзацах викладено основні цілі міста та індикатори їх досягнення. Так, до 203щ року влада відведе на 50% більше землі для природних парків, зелені зони будуть у 10-хвилинній доступності для кожної сім`ї, а додатковий мільйон нових дерев має щороку поглинати 78 тисяч тон вуглецю.

Впевнений, що своєї мети Сінгапур досягне. Адже це – успішна та сучасна міська політика, яку декларує і реалізує місцева влада спільно з бізнесом та громадським сектором.

Думаю, на цьому фоні найбільша проблема Києва саме в тому, що статус «зеленої столиці» чи взагалі будь-які видатні досягнення, можливі лише як наслідок певної політики міської влади, реалізації стратегічного бачення майбутнього міста. У Києві ж політика міського планування відсутня як явище. Безкінечний дерибан землі та продаж дозволів на будівництво нових ЖК на містобудівну концепцію не тягне зовсім.

Цього року, громада столиці представила владі Екологічну стратегію розвитку Києва. Серед основних питань, які вона підіймає – є бачення розвитку зелених зон в столиці до 2030 року. Цей документ міг би стати базою, на якій можливо створити концепцію подібну до Сінгапура чи Торонто.

Проблеми, які є актуальними для Києва – вже давно пройдений етап для багатьох інших міст. Тож з одного боку бачимо, що сучасні технології озеленення дозволяють створювати розумні зелені міста майбутнього. Методики, приклади, алгоритми успіху є. Є навіть низові ініціативи щодо принципових стратегічних документів. Але для того, щоб реалізувати їх у Києві, потрібна політична воля та хоча б мінімальне бажання справді розвивати місто. А от з цим у нас поки що складно.