Рецепт "Le Macron": напівфабрикат європейської політичної взаємодії

Уявімо ситуацію: ви роками відкладали гроші, щоб сходити в дорогий ресторан, так само довго чекали, доки вам забронюють столик, але замість омріяної страви від шефа, вам приносять локшину швидкого приготування і рахунок з великою кількістю нулів. Чи оберете ви цей заклад ще раз?

Нещодавно Емануель Макрон окреслив нову ініціативу для європейського партнерства. Втім, як виявилося, французький президент лише подав під новим соусом запліснявілі ідеї Шарля де Голля (Європа від Атлантики й до Уралу), Лео Тіндеманса (Європа різних швидкостей) та Франсуа Міттерана (Європейський клуб). Окрім того, що “структурування континенту в європейську політичну спільноту” зумовлює низку запитань щодо доцільності та ефективності, подібна співпраця може бути загрозою для України. 

По-перше, разом з іншими пропозиціями Макрона (зокрема, щодо внесення змін до основоположних договорів ЄС) така ініціатива розпорошує політичну волю всередині об’єднання та переносить фокус від нагальних геполітичних викликів, зумовлених російською агресією, до питань реформування блоку, які можуть бути вирішені згодом.

По-друге, французький президент неодноразово прагнув “зберегти обличчя Путіну”, а до повномасштабного вторгнення наполягав на тому, що РФ - невід’ємний елемент європейської цивілізації. Відтак, потенційно нова європейська спільнота може бути використана для “відлиги” у відносинах з агресоркою відразу після виведення з території України її військ.  Заручившись підтримкою старих прихильників (Угорщини, Словаччини, Чорногорії та Сербії, які, безумовно, долучаться до нового формату взаємодії), РФ спробує просувати на такому майданчику поступове скасування санкцій, торговельних обмежень, існуючих заборон на співпрацю, зменшення тягаря репарацій тощо. Як демонструє історія, пієтет і залучення Німеччини до міжнародних конференцій у міжвоєнний період сприяли новій світовій війні.

Врешті, такий підхід призведе до того, що Україна, справді, “десятиліттями” чекатиме повноцінного членства в ЄС. І, ймовірно, як і Молдова, Грузія та Західні Балкани почне шукати альтернативу деінде. 

Заповнивши та передавши обидві частини опитувальника, Україна очікує рішення Європейської комісії щодо надання статусу кандидата вже в червні. При цьому міністром закордонних справ Д. Кулебою було анонсовано: наміру проковтнути аби-що замість членства Україна не має. Навряд чи, такий напівфабрикат смакуватиме й Туреччині, яка визнана кандидатом на членство з 1999 року. До того ж, Великобританія також заявила, що не повертатиметься в орбіту ЄС за вказівкою “шефа” Макрона. 

Версальська декларація, ухвалена Європейським парламентом 10-11 березня 2022 року, стала історичним знаком підтримки України у збройному конфлікті, зумовленому російською агресією. Однак, простих декларацій, очевидно, більше недостатньо. Відтак, ЄС та Україні неминуче доведеться шукати компромісне рішення, відповідне конкретним обставинам, які на сьогодні існують лише навколо нашої держави. Це дозволить зняти будь-які запитання щодо використання (чи то пак паразитування на) “українського сценарію” приєднання до ЄС іншими країнами, зокрема Молдовою, Грузією та Західними Балканами. 

У даному контексті слід підкреслити, що між Україною та ЄС вже сьогодні існують особливі правові відносини: у поєднанні з безпрецедентним пакетом санкцій та допомоги мова йде про Угоду про асоціацію, саме на основі якої доцільно запроваджувати нові ініціативи. Наприклад “План Маршалла” для відбудови України, поглиблені форми галузевої інтеграції, зокрема, подвійний зелений і цифровий переходи, активізацію співпраці з людського виміру, в тому числі що стосується українських переселенців, сприяння ЄС розслідуванню міжнародних злочинів РФ в Україні та притягнення винних осіб до відповідальності тощо. Надання Угоді більш амбітного характеру разом з відсутністю конкретних строків вступу можуть стати саме тим рецептом, який, врешті, задовольнить обидві сторони та пришвидшить повноцінне членство України в блоці на рівних умовах.