Громадський контроль і його роль в зміні вітчизняного суду: де здорова межа?

Трохи більше ніж два роки тому – 2 червня 2016 року – Верховна Рада України внесла зміни до Конституції, які дали старт масштабній судовій реформі в країні.

Від того часу питання зміни системи вітчизняного судочинства знаходиться в топі тем, які обговорюються і дискутуються в громадських, експертних та професійних колах.

І це не дивно, адже ефективна судова система та довіра до суддів з боку населення та бізнесу, в тому числі іноземного,  - це ключова складова сталого демократичного та економічного розвитку будь-якої держави.

Наразі ми вже маємо достатньо вагомі досягнення на шляху реформування. Мова йде про створення фактично нового Верховного суду України – він почав роботу 15 грудня 2017 року. До того ж запроваджена, на мою думку, досить грамотна та ефективна система атестації та переатестації суддів. Я сам проходив цю процедуру, тож розумію про що йде мова. Це справді доволі складний процес.

Безперечно є достатньо проблемних питань щодо судової реформи, які потребують додаткового обговорення та доопрацювання, але факт залишається фактом, позитивні здобутки є і вони починають давати перші результати.

Це, до речі, підтверджують останні соціологічні дослідження. Зокрема, результати опитування, яке провела Програма USAID з реформування сектора юстиції «Нове правосуддя», свідчать про те, що довіра до суддів за два роки (з 2015 до 2017) зросла на 7%. Це найкращий показник серед всіх гілок влади. Є всі передумови, що ця тенденція збережеться.

Окрім того, як даними різних соціологічних опитувань, високий рівень довіри до суду спостерігається саме серед тих, хто безпосередньо користується судовими послугами. А це, в першу чергу, свідчить про низьку поінформованість населення щодо реального стану справ в судовій системі.

Нажаль ЗМІ більше люблять говорити про проблеми та скандали, ніж про здобутки.

В цьому контексті особливо болісним для багатьох є питання громадського контролю.

Адже активісти хочуть мати більше важелів впливу на судову систему і всіляко намагаються через ЗМІ, гучні заяви за звернення до міжнародних партнерів України досягти цього. Проте у всьому має бути розумна межа. До того ж громадський контроль в нинішньому його вигляді є маніпуляційним механізмом тиску на суддів, ніж ефективним інструментом оцінювання.

Взагалі, на мою думку, в питаннях звільнення чи прийняття на посаду суддів та чиновників високого рівня громадського контролю не повинно бути. Такі рішення мають приймати компетентні органи без втручання різних Громадських рад доброчесності, тощо.

Функція контролю, яка полягає в пошуку з відкритих джерел інформації і компромату, може легко виконуватися і державним органом, але вже на професійному рівні. Висновки будь-який окремо взятої громадської організації можуть носити виключно рекомендаційний або інформаційний характер.

Можливо, залучення громадського контролю було б ефективно на рівні місцевих громад, наприклад, в питаннях виділення землі, чи розподіленні коштів, що надходять в місцеві бюджети завдяки децентралізації, але не в судовій системі.

Адже судова система повинна бути незалежною, в тому числі, від думки і тиску непрофесійних організацій. Суддя в своїй діяльності повинен приймати рішення керуючись виключно законом. Тільки так можна побудувати демократичну і правову країну.